Волонтери в Україні – велика і дружня сім’я, де кожний, не вагаючись, ладний підставити плече побратимові. Об’єднані евакуації із зон бойових дій, розподіл і доставка гуманітарної допомоги, спільна участь в тендерах… І ще багато-багато напрямків колективної роботи на благо постраждалих або загрожених людей. Співпраця є практичною ідеологією волонтерства. БО Благодійний фонд " Схід СОС " вже другий рік підтримує діяльність нашої організації. Спільними зусиллями більше року назад ми відкрили шелтер "Без меж". Це тимчасовий притулок, де ми приймаємо ВПО, що втратили мобільність та людей з інвалідністю яким потрібен цілодобовий догляд. У нас ця категорія найбільш вразливих осіб має можливість хоч трохи оговтатися від поневірянь воєнного часу. І, звісно, отримати неодмінну поміч. Завдяки вчасному фінансуванню БО БФ "Схід СОС" вдалося відремонтувати покрівлю нового реабілітаційного центру з шелтером-прихистком тривалого перебування для осіб з інвалідністю. Тут люди зможуть пережити зиму в комфортних та безпечних умовах, де на них чекає належне піклування. Щиро дякуємо побратимам-волонтерам за допомогу. Разом здолаємо будь-які перешкоди.

Громадська організація «Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68» в рамках проєкту «Драйв Інклюзії 2.0», що реалізується за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку (BMZ) та Європейського Союзу і впроваджується GIZ Ukraine, оголошує про проведення тендеру на Послуги Створення сценарія для відеоуроків "Догляд ++" та Послуги з виготовлення, монтажу відеоуроків "Догляд ++" Пропозиції приймаються до 25.11.2024 року. Тендер подовжено: подача заявок до 02.12.2024 визначення переможця 03.12.2024 Тендер завершено. Дякуємо всім учасникам за подання заявок і активну участь!

Вже півтора року триває, розпочата восени 24 року, активна фаза наступу росіян на куп’янському напрямку, що має на меті ліквідацію українського плацдарму на лівому березі Осколу. Після того, як їм вдалося перерізати трасу Куп’янськ – Борова, ворог з півдня впритул наблизився до лівобережної агломерації Куп’янськ Вузловий – Ківшарівка. А на півночі з боку вже окупованої Голубівки росіяни намагаються вийти до куп’янського мосту через Оскіл, який на разі лишається єдиною транспортною артерією, що сполучає цей район з правобережжям. Навіть якщо не враховувати щоденні артилерійські обстріли, ракетні удари РСЗВ та бомбардування КАБами для жителів Куп’янської міської громади, зокрема, на лівому березі склалася без перебільшення критична безпекова ситуація. Евакуація звідси давно переросла межі нагальності. До війни в Куп’янській громаді проживало понад 58 000 населення, станом на зараз лишається менше трьох тисяч, у тому числі діти та маломобільні люди. Найбільш драматичним є становище в смт Ківшарівка, в якому до моменту вторгнення мешкало до 20 000 населення. Це єдине селище в Україні, де повністю відсутній житловий фонд сільського типу. Тому вщент зруйнована інфраструктура робить можливість вижити тут украй проблематичною. З наближенням росіян до кордонів Куп’янської громади вони в першу чергу атакували об’єкти життєзабезпечення її населених пунктів. В Ківшарівці давно відсутнє будь-яке енергозабезпечення – пережити зимову студінь у замерзлих панельних домах вдається не кожному. Немає води, не працюють аптеки, торгові точки… Лишень гуманітарна допомога підтримує місцевих «залишенців». Попри небезпеку для волонтерів та працівників уповноважених служб вивезення людей триває. Продовжують поступати і заявки на евакуацію від змучених російським терором та нестерпними умовами життя мешканців Куп’янського району. З літа 2023 року розпочалося повільне повзуче просування росіян у бік Осколу, з осені 2024 року і по сьогодні вони продовжують розпалювати полум’я у тому пеклі, що влаштували в куп’янському Приоскіллі. Увесь цей час евакуаційні екіпажи Громадської організації  ЦНГД "Волонтер - 68" разом з рятувальниками ДСНС, поліціантами та військовими рятують життя співгромадян в цьому одному з найгарячіших відтинків нашого фронту протистояння з тупим і ницим злом.

У воєнний час, у добу руйнувань та реальних загроз життю знати, що існує надійне місце, де можна отримати справжню допомогу, нерідко означає єдиний шлях до порятунку. Ми раді поділитися чудовою новиною — команда Волонтер-68, майже завершила ремонт "Родинного інклюзійного шелтеру" для сімей з Харкова, які постраждали від військових дій, і в складі яких є маломобільна особа або літній член родини. Що це буде означати для евакуйованих родин? Можливість проживати разом з членами родини. Комфортні умови для догляду за маломобільними членами родини. Підтримка кейс-менеджерів у вирішенні юридичних і соціальних питань. Адаптація та соціалізація в нових умовах без стресу. Що ми зробили: Відремонтували та облаштовули приміщення «Родинного шелтеру» площею 65 м². Місця для одночасного проживання трьох родин. Забезпечили інклюзійність: окремий вхід, адаптований санвузол. До нас вже звернулися родини, які потребують прихистку. У шелтері від ГО "ЦНГД "Волонтер - 68" вони знайдуть родинний затишок, допомогу та розуміння. Саме тут вони зможуть пройти адаптацію, впоратися з психологічними наслідками стресу та зрозуміти, що робити далі. Нас надихає те, що ми маємо можливість допомагати людям у цей важкий час. Висловлюємо щирі слова подяки HELVETAS Swiss Intercooperation за підтримку нашої ініціативи.

За нашої ініціативи на початку 2023 року в одному з харківських гуртожитків розпочалося облаштування шелтеру «Без меж» для маломобільних та людей з інвалідністю. Проект загалом мав реалізовуватися в рамках програми «Пункти обігріву та евакуація: надання допомоги постраждалому населенню України» за підтримки Diakonie Katastrophenhilfe. Роботи проводилися за фінансової участі Благодійного фонду « Схід SOS ». На закупівлю необхідних матеріалів та обладнання партнери виділили понад 1 000 000 гривень. Таким чином, у Харкові мав з’явитися перший транзитний шелтер для вразливих людей з фізичними обмеженнями. А вже 26 липня 2023 року шелтер «Без меж» був відкритий. Шелтер розрахований на те, щоби воднораз прийняти 34 людини. Кімнати мають усе необхідне устаткування та функціональні ліжка. Тут цілодобово надаватиметься медична та психологічна допомога. Приміщення розташоване на першому поверсі й має окремий вхід із пандусом. Тут немає сходинок і порогів – враховані всі вимоги доступності для людей, що пересуваються на кріслі колісному або в той чи інший спосіб є маломобільними. Шелтер цілодобово прийматиме евакуйованих жителів небезпечних територій Харківщини, Донеччини та Луганщини. Очікується, що вони зможуть перебувати тут до місяця, поки піклувальниці шукатимуть їм місце для постійного проживання. А в цей час юристи надаватимуть постраждалим безоплатну правову допомогу, приміром, якщо внаслідок війни люди втратили документи або мають проблеми з виплатами пенсій через тривале знаходження на окупованій території. Голова організації "Центр Надання гуманітарної допомоги "Волонтер - 68" Галина Харламова Минуло майже півтора року з моменту, як шелтер «Без меж» відчинив свої двері. "Хтось перебуває тут два-три дні, хтось — місяць, залежить від ситуації. В середньому це близько двох тижнів. Ми відновлюємо документи, робимо медичне обстеження. Згодом евакуйовані відправляються до родичів або в безпечні місця України чи Європи, де про них можуть добре подбати", — каже керівниця "Центру надання гуманітарної допомоги "Волонтер - 68" Галина Харламова. «У нас дванадцять людей працюють в три зміни, а ще водії та адміністратори, — продовжує Галина. — На кожній зміні є піклувальники, які надають санітарні та гігієнічні послуги. Працює фельдшер та медсестра, які слідкують за станом людей. За необхідності приходить лікар». Навіть в такі недобрі часи добра ініціатива при належному підході до справи долає безвихідь та відчай, даруючи надію на майбутнє. Станом на сьогодні шелтер «Без меж» допоміг близько трьом сотням людей.

«Затишно Space» - спеціальний проект, орієнтований на підтримку жінок та дівчат, що виїхали з окупованих територій, зон бойових дій або тих місцевостей, які небезпечні для проживання через посилення ворожих атак з повітря. Проект існує у вигляді мережі безпечних просторів наразі у шістьох містах України. Ця ініціатива започаткована у 2024 році Благодійним Фондом «Схід SOS» за партнерства з American Bar Association Rulе of Law Initiative (ABA ROLI Ukraine) та міжнародною гуманітарною організацією CARE за підтримки уряду Канади. У Харкові «Затишно Space» розташований за адресою вулиця Гоголя, 11. Основні акценти у своїй змістовній роботі «Затишно Space» ставить на кількох гуманітарних напрямах. В першу чергу це індивідуальні психосоціальні консультації для жінок та дівчат. Розробка інформаційних матеріалів з профілактики ґендерно зумовленого насильства. Тренінги для жінок та дівчат з наголосом на профілактику ҐЗН. Індивідуальні та групові супервізії для персоналу. Профорієнтаційні тренінги та тренінги з підвищення кваліфікації для жінок та дівчат. Зустрічі жінок та дівчат з представниками місцевих громадських організацій. Однією з таких організацій стала Громадська організація «ЦНГД «Волонтер-68». Навіть за умов якби зараз громадяни нашої країни не потерпали від воєнних загроз та поневірянь знання про те, як допомогти, а може й врятувати життя людині, актуальні завжди і для будь-кого. А тренери ГО «ЦНГД «Волонтер-68» з домедичної допомоги завжди готові поділитися такими знаннями будь-з-ким. І не тільки. У «Затишно Space» наші волонтери провели повноцінний кількаденний тренінг з практичними заняттями. Переселенки познайомилися з основними  діями та заходами, спрямованими на врятування життя та збереження здоров’я людини у невідкладному стані, які треба вчиняти, щоб мінімізувати наслідки впливу такого стану.

У Громадській організації "Центр надання гуманітарної допомоги "Волонтер - 68" на регулярній основі проводяться навчання з домедичної допомоги серед співробітників. Цілком природно, що в об’єднанні волонтерів, основною діяльністю котрих є захист життя і здоров’я переважно літніх людей з фізичними обмеженнями та інвалідів, обізнаність з методами домедичної допомоги є, так би мовити, моральним імперативом. Очевидно, що волонтерські евакуаційні екіпажі чи колеги з медичною освітою не потребують такого навчання. Вони є професіоналами. Проте колектив складається не тільки з тих, хто працює «в полі». Юристи, бухгалтери, операторки кол-центру, поварихи, прибиральниці та автомеханіки – для них, нехай і елементарні знання з надання допомоги є ознакою належності до корпорації рятівників. Отже, раз на місяць ми гуртом і поодинці відшліфовуємо власні навички з першочергових кроків та заходів, що мають врятувати життя, а може зберегти здоров’я ближнього у невідкладному стані за різних жахливих сценаріїв, на вигадування яких гаразді наші інструктори з домедичної підготовки. І, напевно зовсім не дивно, що окрім реальної користі й морального задоволення, від таких навчань можна отримати відчуття воднораз захищеності та сили.

Якось під Новий рік дворічанин Микола зібрався навідати друга. Бо друг зостався без жінки, харчується лишень горохом та квасолею, ну таке… Узяв Микола із собою банку помідорів, сало і, звісно, до сала і до хліба. Бо таки Новий рік – святе діло. Зібрався і навідав, а на зворотному шляху здибався Микола з російським дроном. Байдуже, що дядькові під сімдесят і він ані разу не військовий. «Героїчний» російський дроновод не пожалів Миколу. Голова евакуаційної бригади Сергій Харламов разом з Миколаєм Вибухом чоловіка контузило, а шрапнеллю уразило ноги так, що сердега втратив багато крові. Й не зустріти Миколі Нового року, якби не прибіг друг з’ясувати якого лиха на коїв той дрон. Чотири години чекав він на медичну допомогу, проте спершу допомогу Миколі надали солдати – наклали шини на поранені ноги. Попрохали лише повернути шини, як мине потреба, позаяк в самих більше нема. Потім його доправили до Куп’янська, де вже кваліфіковані спеціалісти боролися за його життя. До тями прийшов Микола тільки за добу в Обласній лікарні Харкова. Майже місяць харківські лікарі намагалися його врятувати. На щастя, їм це вдалося. Наразі Микола все ще прикутий до ліжка, його ноги зафіксовані апаратом Єлізарова, але перспектива одужання цілком надійна. Однак тепер постає наступна дилема: як хворого у подібному становищі доставити з лікарняного покою додому. Особливо при критичному дефіциті карет швидкої допомоги і тому факті, що пацієнт мешкає за 120 кілометрів у сільській місцевості. А ще треба додати, що Микола мужчина, як кажуть, корпулентний і його незагоєні рани завдають йому сильного болю при кожному необережному русі.   Тут у нагоді стають патронажні та евакуаційні екіпажі команди Волонтер – 68, котрі на щоденній основі здійснюють свої рейси. Просто перекласти людину у подібному стані з лікарняного ліжка на медичну каталку є вже ні абияким викликом. Це важко технічно, фізично та емоційно. Довезти такого хворого до місця призначення по розбитих війною дорогах так само не просто. Проте підняти його м’якими ношами кількома поверхами, абсолютно не пристосованими для цього сходовими клітками радянського планування, щонайменше не завдаючи хворому болю, є завданням на межі можливого. Транспортувати Миколу було важко, але досвід і добра воля екіпажу команди Волонтер – 68 допомогли здійснити це максимально коректно та психологічно не обтяжливо. За це волонтери почули багато слів вдячності від самого пана Миколи та його дружини Тетяни, адже хлопці на них заслужили.

Серед пріоритетних напрямків роботи по соціальній реабілітації, що здійснюється Громадською організацією «ЦНГД «Волонтер-68», один посідає особливе місце. І це проект під назвою «60+Активна», що є унікальним за своєю багатоплановістю. Результатом його реалізації має стати розбудова терапевтичного – за своєю природою – простору довіри і спокою для однієї з найбільш постраждалих верств нашої країни.   Сутність проекту полягає у створення та підтримання соціального майданчику для жінок віком старших за шістдесят років. І це не просто літнього жінки віку, це жінки, що вирвані зі звичного середовища, чиї домівки зруйновано, а майно пропало. Жінки, котрі довший час перебували під окупацією, потерпали під ворожими обстрілами, ті, хто втратив рідних і близьких. Це жінки - внутрішньо-переміщенні особи (ВПО). Як ми намагаймося підтримувати цей простір? Складовими проекту е кілька реабілітаційних практик, які є рівнозначними за впливом, хоча відрізняються за формою, ґрунтовані на врахуванні ґендерних та вікових особливостях учасниць. Це традиційні вечорниці-посиденьки з чаєм-кавою та смаколиками, де жінки можуть невимушено спілкуватися одна з одною та організаторкою – зазвичай це фахова психологіня, котра невимушено скеровує спілкування в найбільш сприятливому та неконфліктному напрямку. Такий захід може поєднуватися зі спільним переглядом класичних українських фільмів, що виконує певну трансцендентну функцію – подумки повертає жінок у молоді безтурботні роки. Ворк-шопи є іншою формою психологічної реабілітації жінок. Як правило ними опікуються майстрині, що вправляються у рукодільних витворах, або хтось з числа учасниць проекту, котрі опанували якесь не складне мистецтво, що займає руки і не заважає спілкуванню. Серед таких заходів, наприклад, були майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок, створення різноманітних варіацій оригамі та іграшкових тваринок з вовняних ниток і тому подібні заняття, що не втомлюють і сприяють релаксації. Наступним кшталтом організації нашої діяльності в річище проекту «60+Активна» є проведення лекцій та психологічних тренінгів. Цим займаються запрошені фахівчині. Приміром, лекції про ґендерно зумовлене насильство (ГЗН) та стратегію протидії йому, тренінги з психологічної розгрузки, а також сеанси мануальної та гіпнотерапії проводить сертифікована фахівчиня, харківська психологиня Наталія Коротя. Як фізично реалізується проект «60+Активна»? Тут є два варіанти. Або наші співробітники доправляють жінок-ВПО з місць компактного проживання (МКП) до навчального центру ГО «ЦНГД «Волонтер-68» й івент відбувається у нас. Або ми привозимо лекторок чи тренерок і все необхідне для проведення заходу прямо до місця, де учасниці «60+Активна» перебувають. «60+Активна» це спосіб для адаптації літніх жінок-ВПО та якомога скорішого відновлення їхніх життєвих сил і поліпшення емоційного стану. Цей проект не є чимось одноразовим, його ефективність передовсім полягає у його постійному характері, регулярності проведення зустрічей та залученні якнайбільшого кола учасниць. А ми в свою чергу будемо і надалі розмірковувати над урізноманітненням й інтенсифікацією цієї ініціативи ГО «ЦНГД «Волонтер-68».

Світлана професійна куховарка. До війни разом з чоловіком і сином вона 12 років мешкала в Куп’янську. І її життя, як і життя багатьох наших співвітчизників російське вторгнення розділило на до і після. 27.02. 2022 загарбники увійшли до Куп’янська, з цього моменту всяке уявлення про норму в людських стосунках та функціонуванні соціальних інститутів більше не відповідало дійсному стану речей. Ще в березні виховані в українській традиції громадянського протесту куп’янчани виходили на мітинги проти окупації та діяльності мера-колобаранта Мацегори, однак  загарбники димовими шашками, стріляниною в повітря та індивідуальними репресіями таки ствердили правила «російського ладу». Суспільне життя в Куп’янську вмерло. В місті запанував морок безвиході й безнадії. Заробити на життя можна було хиба що в якості запроданця чи підспівувача окупантській пропаганді. У цьому напрямку особливою запопадливістю відрізнилися чутливі до власних інтересів міські можновладці та безпринципні місцеві «правоохоронці». В цьому сенсі віками випробувана російська стратегія, спрямована на моральне розкладення поневоленого населення вкотре продемонструвала свою ефективність. Адже двоєдушних рабів приборкувати набагато легше. На момент вторгнення чоловік Світлани Тарас проходив службу у війську. Так що в окупованому місті вони залишилися вдвох із сином Русланом й жили з власного городику та невеличкого господарства. Можливості жодного іншого не аморального способу матеріально підтримати себе росіяни куп’янчанам перекрили. «Це було важко і здавалося нестерпним, - згадує Світлана, - але до того, як до хати не завітали непрохані гості.» Одного несвітлого липневого ранку в хвіртку її садиби постукали. У щілину під хвірткою вона побачила берці й серце її похололо. «Я подумала, що може не відчиняти, - розповідає Світлана. – А потім наступна думка – вони ж чули, що я вийшла. А ми всі вже добре вивчили, що від них можна чекати в разі найменшої непокори. Відчиняю. Питають: син вдома…» Голос Світлани починає бриніти, вона продовжує: «Сказати – нема, то може омине? А як звірюки перевірять – розлютяться, то буде гірше? І це за мить треба вирішити...» Росіяни зайшли у хату й почали допитувати двадцятишестирічного Руслана, чи служив він в АТО, як сильно радіє звільненню він бандерівців, чому досі не має російського паспорту і тому подібні питаннячка, неправильні відповіді на які так боляче ранять м’яку російську душу і такий самий мозок. «Як я не плакала, не пручалася сина виволокли з хати, - згадує Світлана, - і вивезли, як то кажуть у невідомому напрямку.» Згодом з’ясувалося, що тримали його у підвалі місцевого поліційного відділку. «Руслана не було 35 діб, це я потім порахувала, але з самого початку на мене наче гора впала. – Продовжує згадувати Світлана. – Я дня від ночі не відрізняла. Нічого не знала, ніхто нічого не пояснював. Чому забрали? Що хочуть? Коли випустять? Чому не можна побачитися…» Біль і жах нещасної матері зрозумілий майже кожній людині на цій планеті, за виключенням тих, хто населяє її 1/7 частину і то, мабуть, не всіх.  Насправді все настільки просто, що нормальній людині не до снаги сприйняти це всерйоз. Це російський лад, як такий Чому забрали? Бо треба когось забирати. Що хочуть? Щоб кожний знав, що його можуть забрати під приводом, з приводу і без приводу. Коли випустять? Коли в катівні знадобиться місце для нової порції «уніжених і аскарбльоних». Чому не можна побачитися? По-перше, тому що так ви страждатимете та побиватиметесь за долю близької людини незрівнянно більше, не знаючи, що з нею коїться. А, по-друге, російський лад занепокоєний, так би мовити, власним PRом: демонструвати наслідки тієї роботи з тілами і душами своїх жертв за певних обставин може зашкодити іміджу російського ладу та призвести до зайвих ексцесів. За місяць і п’ять днів, під вечір Світлані віддали сина з переламаною ногою та зламаними ребрами. За весь цей місяць і п’ять днів Руслана ні про що конкретно не розпитували, зате його і решту бранців щодня навчали тонкощам любові до нової батьківщини. З ранку в програмі було «художнє» виконання російського гімну, не достатня художність каралась кийками. А ввечері п’яні росіяни влаштовували розважальні нон-стоп сесії, мотлошачи і всіляко принижуючи своїх вихованців.   На початку вересня українська армія звільнила Куп’янськ. Молодий організм Руслана поступово подолав наслідки тортур. Він перебрався в Харків, знайшов роботу і влаштувався на новому місці. Світлана довший час залишалася – важко кидати рідне гніздечко, де всяка дрібничка нагадує про щось знаменне і дороге. Однак навесні 2024 року росіяни знову почали наближатися до Куп’янська. Почастішали обстріли, КАБи, ракети. Дрони почали полювати на людей на вулицях міста. За наполяганням сина Світлана, зрештою, наважилася покинути рідну домівку на час поки небезпека не мине. Сказати, що це було вчасно, значить висловитись якось блякло і невиразно. Бо за кілька днів після її від’їзду прямим влучанням хату було вщент зруйновано. Сьогодні Світлана куховарить для команди ГО «Центр надання гуманітарної допомоги "Волонтер - 68"». Вона – одна з нас.

Екіпажі Громадської організації «ЦНГД «Волонтер-68» здійснюють евакуаційні рейси по рятуванню маломобільних громадян не тільки із загрожених прифронтових зон. Ми також неодноразово брали участь у заходах, що координувалися з офісу Уповноваженого ВР України Дмитра Лубінця, по обміну українців, котрі проти волі залишилися на окупованих територіях. Мова завжди йшла про евакуацію цивільних громадян із фізичними обмеженнями, що є специфікою та пріоритетом нашої організації. Під Новий 2025 рік екіпаж «ЦНГД «Волонтер-68» вирушив до кордону з Білоруссю, щоб забрати шістнадцятирічного Георгія – інваліда з дитинства з діагнозом ДЦП. Георгій потрапив під окупацію, можна сказати, з перших годин війни, адже на момент вторгнення перебував у дитячому неврологічному диспансері в Олешках. Брат Петро, єдиний його родич, майже три роки добивався повернення молодшого брата. І ось, нарешті, спільними зусиллями Офісу Омбудсмана, спеціальних служб та переговорних груп по обміну це стало можливим. Спочатку Георгія відправили з Олешків до Москви, де за його словами, - його відгодовували. Бо, певно, за задумом росіян обмін мав принести для них певний медійний бонус: мовляв, дивіться, які ми дбайливі. Потім хлопця відправили до Мінська, де його зустрів Петро, а звідти братів доправили в певне місце на кордоні з Україною, де на них чекав уже евакуаційний екіпаж «ЦНГД «Волонтер-68». Як саме було організоване потрапляння нашого екіпажу на територію Білорусі, на жаль, ми розповісти не можемо, бо це відбувалося в режимі спецоперації, на нерозголошенні деталей якої наполягали куратори обміну. Однак перетинали білорусько-український кордон наші колеги у цілком тривіальний спосіб – через КПП. З цього моменту рейс набув повністю регулярного і навіть рутинного характеру. Адже шлях від Нових Яриловичів на кордоні до Черкас, у серці України був незвично спокійний і безпечний. Зараз про Георгія – напрочуд приємного хлопця – дбають у профільному закладі в Черкасах. Ми зичимо йому всього найліпшого у житті.

В одному з гуртожитків Харкова готують приміщення, де тимчасово прийматимуть маломобільних людей з Харківщини, Донеччини та Луганщини. Перший поверх гуртожитку віддали для облаштування шелтеру — він підходить за параметрами доступності. Перших евакуйованих тут приймуть з 27 липня. У Харків людей везтимуть з деокупованих територій та лінії фронту, говорить голова громадської організації "Волонтер 68" Галина Харламова.