Очима жертв війни. Ірина Степанівна

Я, Плотницька Ірина Степанівна, мені 59 років. До війни мешкала у с. Руські Тишки, Харківського району. Маю інвалідність ІІ групи по зору (вроджена катаракта правого ока, глаукома та відшарування сітківки лівого ока).

У селі мешкала у домі барачного типу – всі «зручності» у дворі. На початку війни потрапила в окупацію: не змогла виїхати – не випускали. Через це не змогла вчасно лягти на операцію. Не було необхідних очних крапель, тому око, яким я ще бачила, остаточно осліпло.  І якщо раніше я могла вести звичайний спосіб життя, то після цього стала потребувати сторонньої допомоги.

Дім, в якому я мешкала згорів при бомбардуванні. Знайомі по селу пускали мене пожити до себе, але і тут знову не пощастило, їхню хату теж розбомбило попаданням снаряду. Залишилася я без нічого, тільки те у що була вдягнута і папери.

Після звільнення. ЗСУ дали дозвіл на виїзд: вибиралася своїм ходом. Виїхати допоміг сусід, діти виїхали раніше.

Лариса Пісня

По приїзді мене посилили у гарному гуртожитку. Я змогла зробити операцію на правому оці, тепер уже можу розрізняти світло і темряву, а часом трапляється розбирати навіть силуети предметів, отримала І групу інвалідності.

Дуже вдячна адміністрації гуртожитка за чуйне й уважне ставлення. Добрі люди всіляко полегшують життя.

Окремо хочу подякувати організації «Волонтер-68» за соціальну робітницю Пісню Л.Б., яку дали мені у поміч.