top of page

Очима жертв війни. Раїса Іванівна

  • office76041
  • 16 трав.
  • Читати 1 хв


Мені – 85 років. Я мешкала у селищі Ківшарівка, Куп’янського району. Жили добре в квартирі з усіма зручностями, у будинку з дружніми сусідами. Отримувала пенсію. Мала свою ділянку землі із задоволенням займалася городиком.

Я жила сама, бо чоловік помер задовго до війни, тож я удова вже двадцять років.

З початком війни зоставалася у селищі. До останнього вірила, що все це скоро минеться, бо їхати було ні до кого і нікуди, тому лишалася допоки будинок був цілий. Проте коли після прильоту повилітали всі вікна і двері, будинок перестав бути придатним для проживання. Після цього я виїхала.

Не передати словами скільки страху я натерпілася під час евакуації. Через бомбардування я стала недочувати плюс до кучі інших болячок: протрузії хребта, вади зору, травми колін – часом необхідно викачувати рідину з колінних суглобів.

Лариса Пісня
Лариса Пісня

Виїздили з допомогою волонтерів. Привезли до Харкова, з початку поселили в якійсь барак з циганами та жахливими умовами.

Добре, що раніше в Харків переїхали мої добрі сусіди по селищу, вони винаймають квартиру у місті. Спасибі їм – забрали мене бідолашну.

Потім Наташа – сусідка, в якій я жила – знайшла цей гуртожиток провулок Руставелі 7, де я мешкаю по сьогодні.

Гуртожиток – хороший, з усіма зручностями. Керівництво турботливе, прихильне.

Дуже вдячна організації «Волонтер-68» за соціальну працівниці, яку дали мені в поміч.

bottom of page