Очима жертв війни. Раїса Іванівна
- office76041
- 16 трав.
- Читати 1 хв

Мені – 85 років. Я мешкала у селищі Ківшарівка, Куп’янського району. Жили добре в квартирі з усіма зручностями, у будинку з дружніми сусідами. Отримувала пенсію. Мала свою ділянку землі із задоволенням займалася городиком.
Я жила сама, бо чоловік помер задовго до війни, тож я удова вже двадцять років.
З початком війни зоставалася у селищі. До останнього вірила, що все це скоро минеться, бо їхати було ні до кого і нікуди, тому лишалася допоки будинок був цілий. Проте коли після прильоту повилітали всі вікна і двері, будинок перестав бути придатним для проживання. Після цього я виїхала.
Не передати словами скільки страху я натерпілася під час евакуації. Через бомбардування я стала недочувати плюс до кучі інших болячок: протрузії хребта, вади зору, травми колін – часом необхідно викачувати рідину з колінних суглобів.

Виїздили з допомогою волонтерів. Привезли до Харкова, з початку поселили в якійсь барак з циганами та жахливими умовами.
Добре, що раніше в Харків переїхали мої добрі сусіди по селищу, вони винаймають квартиру у місті. Спасибі їм – забрали мене бідолашну.
Потім Наташа – сусідка, в якій я жила – знайшла цей гуртожиток провулок Руставелі 7, де я мешкаю по сьогодні.
Гуртожиток – хороший, з усіма зручностями. Керівництво турботливе, прихильне.
Дуже вдячна організації «Волонтер-68» за соціальну працівниці, яку дали мені в поміч.