Триває проект «Гідність та безпека. Сфокусована допомога» , який розпочався в червні 2024. По суті та формі він продовжує проект «Гідність та безпека», який здійснювався нашою організацією за фінансування «Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги»  з 15.06.2023 по 30.11.2023. Проте з тією відмінністю, що до завдань новітньої версії проекту додалася функція екстреного реагування на виклики воєнного часу. Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги (WPHF)  фінансує міжнародні програми, що опікуються адвокацією прав жіноцтва. Фонд є партнером у першу чергу аґенції Жінки ООН , а також національних урядів та локальних гуманітарних організацій, особливо очолюваних жінками. В центр його уваги потрапляють програми, спрямовані на захист прав жінок, упосліджених недорозвиненими суспільними інститутами, різного родами кризами та конфліктами, наслідки яких найбільше зачіпають жінок. Приміром, коли восени 2024 року через активізацію бойових дій розпочалася евакуація мешканців Вовчанського та Куп’янського районів, Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги  екстрене виділив кошти на рятувальні операції цивільного населення. Новий проект з адресного надання гуманітарної допомоги в м. Харків, що наразі реалізується ГО «ЦНГД «Волонтер-68» , також фінансується Жіночим фондом миру та гуманітарної допомоги. Зокрема, йдеться про продуктові та гігієнічні набори для харків’янок старшого віку та жінок з інвалідністю. Крім того проект «Гідність та безпека. Сфокусована допомога»  розповсюджується на переселенок тієї ж категорії, у чому і полягає екстреність реагування. В програмі чітко визначені фокус-групи: жінки старшого  віку; жінки, що доглядають за родичами з інвалідністю; жінки-ВПО з інвалідністю 25+; жінки-ВПО з дітьми. Гуманітарна місія та її ефективність Діючи відповідно до гуманітарних стандартів "Сфера", наш центр значно інтенсифікував допомогу вразливим верствам населення Харкова. Втім, цю діяльність ми впроваджуємо з перших днів війни поза рамками проектів, що фінансуються зовні. Впродовж реалізації проекту «Гідність та безпека» нам вдалося надати допомогу понад 1400 бенефіціаркам. І в наслідок набутого досвіду через безпосередній контакт, а також шляхом періодичного телефонного  опитування, ми дійшли висновку, що необхідно категоризувати список реципієнток допомоги з метою оптимізації її надання. Адже є ті, для кого гуманітарна допомога – питання виживання, а для когось вона менш нагальна. Поінформованість у цьому плані дозволяє нам економити обмежені ресурси, забезпечуючи потреби найбільш нужденних у більшому обсязі. Це відчутно спрощує логістику і воднораз підвищує ефективність допомоги. Тож озброєні попереднім досвідом під час реалізації «Гідність та безпека. Сфокусована допомога» лише за звітні півроку нам вдалося допомогти 4,030  бенефіціаркам. Результати роботи Продовольча та гуманітарна допомога 2 541 продовольчий набір було передано 2 041 особі. 902 гігієнічні набори, включно з 505 наборами гідності для жінок. 100 осіб отримали засоби для особистої реабілітації (тростини, ходунки, стільці-туалети тощо). 80 родин забезпечені спеціальними наборами на випадок блекаутів (ліхтарики, пауербанки, ковдри). Евакуація та транспортна підтримка 327 людей евакуйовано з небезпечних зон або перевезено в межах соціального патронажу. Психологічна підтримка та кейс-менеджмент 559 осіб отримали консультації, психологічну допомогу та послуги кейс-менеджменту. Завдяки персональному супроводу та направленню до відповідних служб постраждалі змогли отримати необхідні послуги та відчули впевненість у подальшій підтримці. Інклюзивність та покращення умов у прихистках У Харкові встановлено три пандуси: два у шелтерах для покращення умов проживання, ще один – на залізничному вокзалі Харків-Пасажирський для розширення доступу осіб з інвалідністю до послуг станції та прихистку вокзалу. Підготовлено до зими прихисток для маломобільних осіб, що гарантує безпечні умови перебування в холодний період. Результати роботи Продовольча та гуманітарна допомога 2541  продуктовий набір отримали жінки з інвалідністю. 902  гігієнічні набори, з них 505  – набори гідності для жінок, які постраждали від бойових дій. 100  осіб отримали засоби для реабілітації (тростини, ходунки, стільці-туалети тощо). 80  родин забезпечено енергетичними наборами. Евакуація та транспортна підтримка 327  осіб евакуйовано з небезпечних зон або перевезено в межах соціального патронажу. Психологічна підтримка та кейс-менеджмент 559  осіб отримали консультації, психологічну допомогу та послуги кейс-менеджменту. Завдяки персональному супроводу та спрямуванню до відповідних служб постраждалі змогли отримати необхідні послуги та відчули впевненість у подальшій підтримці. Інклюзивність та покращення умов у прихистках Встановлено три пандуси : два – у шелтерах для покращення умов проживання, один – на залізничному вокзалі Харків-Пасажирський  для розширення доступу осіб з інвалідністю до послуг станції та прихистку. Підготовлено до зими прихисток для маломобільних осіб, що гарантує безпечні умови перебування в холодний період. Моніторинг потреб та забезпечення прозорості допомоги Проведено 500+ домашніх опитувань  для оцінки актуальних потреб та перевірки відбору бенефіціарів. Формуються списки найбільш вразливих категорій , що дозволяє вдосконалювати механізми розподілу допомоги. Ми вважаємо реалізацію цих проектів вдалим прикладом фінансового інструментування міжнародними фондами підтримки місцевих ініціатив у кризових ситуаціях.

Загальна інформація про організацію: Громадська організація «Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68» заснована влітку 2022 року для підтримки вразливих категорій населення. Діяльність організації спрямована на захист прав, задоволення соціальних, економічних та культурних інтересів, а також на надання гуманітарної допомоги та соціальної підтримки. Основні напрями діяльності у 2024 році: 1.  Евакуація та підтримка населення: •   Евакуйовано 281 людину із зон бойових дій. •   Надано тимчасовий прихисток 202 особам у шелтері «Без меж». 2.   Патронатні перевезення: •  Перевезено 1183 людини, з них: •  602 маломобільні особи отримали патронажну підтримку. •  384 осіб з особливими потребами, 645 маломобільних, 146 лежачих, 710 осіб похилого віку (60+). 3.  Адресна допомога: Надано гуманітарну допомогу (засоби особистої гігієни, продуктові набори та побутову хімію) 154 особам у співпраці з Управлінням соціального захисту Харківської ОВА. Надано гуманітарну допомогу в рамках проєкту «HELPAGE» : •  Набори   1200 од •   Стільці туалетні 40 од •   Ходунки 20 од •   Крісло колісне 10 од Надано гуманітарну допомогу в рамках проєкту CARE : •  Урологічні прокладки 200 од •   Памперси дорослі 2000 од Надано гуманітарну допомогу в рамках проєкту «Схід-СОС »: • Продуктові набори 2000 од •   Гігієнічні набори 1961 од •   дитячі гігієнічні набори (до 3-х років) — 82 од •   продуктові набори (до 3-х років) — 120 од Надано гуманітарну допомогу в рамках проєкту «Жінки ООН »: •   Набори (засоби особистої гігієни, продуктові набори та побутову хімію) 2000од •   Надано гуманітарну допомогу в рамках проєкту «Жінки ООН Екстра»: •   Гінекологічні набори — 800 од •   Памперси дорослі — 400 од •   Урологічні набори — 400 од •   Набори для прибирання — 12 од Надано гуманітарну допомогу в рамках проєкту благодійного фонду «Святого Мартіна де Поррес» : •   Набори (засоби особистої гігієни, продуктові набори та побутову хімію)  2500 од 4.   Інформаційна підтримка: •   Проведено 2570 консультацій щодо соціального захисту, гуманітарної допомоги та працевлаштування. •   Відповіді на 4618 дзвінків на «гарячу лінію». 5.   Інклюзивність: •   Встановлено три інклюзивні пандуси у м. Харків. •   Організовано 32 заходи в рамках проєкту «60+ Активна» , за участю 178 осіб похилого віку. Створено 3 осередки мережі "Амбасадори інклюзії", які об’єднують 42 активісток, що просувають права осіб з інвалідністю в громадах. Проведено установчий захід, спрямований на розвиток мережі та посилення спроможності її учасників. 6.   Освітні ініціативи: •   Проведено лекції та бесіди для 70 співробітників ГО. Створено та відремонтовано інклюзивний навчальний простір "Волонтер-68", облаштований для осіб з інвалідністю. Створено навчальний курс "Амбасадори інклюзії". Створено авторський тренінг-практикум "Вагониий двіж" навчання особливостям перевезення, вантаження на залізничному та автомобільному транспорті маломобільних осіб. Проведено 4 тренінги для працівників Укрзалізниці м. Харкова, Дніпра, Запоріжжя. Підсумки та плани на майбутнє: 2024 рік став роком активної діяльності, допомоги та розвитку. Завдяки роботі організації вдалося підтримати понад 5000 осіб та 3000 родин. Організація не зупиняється і продовжує працювати на благо суспільства та наближення перемоги України.

18 квітня внаслідок російської ракетної атаки по багатоповерховій забудові в Основ’янському районі Харкова постраждало понад сто двадцять людей, одна людина загинула. Серед постраждалих був важко поранений наш колега, соціальний працівник, Олег Світлаков. Того ж дня, ми – команда ГО «Волонтер-68» відкрили благодійний рахунок для допомоги Олегові та його родині. https://send.monobank.ua/jar/4EwMmCZutB або 💳Номер картки банки 4441 1111 2350 6465 На сьогоднішній день 26.04.2025р. зібрано без малого 16000 гривень. Кошти вже передані родині Олега. Попереду в нашого колеги непроста реабілітація, а його родина намагається відновити їхнє помешкання, принаймні до житлового стану. Тож ми просимо небайдужих не полишати зусиль у підтримці людини, котра свідомо обрала допомогу іншим як щоденну роботу, допоки ворожа атака не призупинила благородну діяльність цього гідного чоловіка.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає захист постраждалих від економічного, фізичного та психологічного насильства. Жертви мають право звернутися до органів правопорядку, які зобов'язані забезпечити їхню безпеку та надати підтримку. А що робити, коли жертви економічного, фізичного та психологічного насильства не мають ані економічної, ані фізичної, ані психологічної змоги звернутися до органів правопорядку? Ось прикрий випадок, з яким зіткнувся наш Центр надання гуманітарної допомоги. Судіть самі, скільки тут чого більше! Олексій Петрович – літня людина. Життя промайнуло в роботі й турботі про єдиного сина. Олексій Петрович заслужив на спокій і повагу у родинному колі – так йому здавалося. Втім, і до того не солодке життя війна пустила під гору. Вже кілька років чоловік нездужав, потребував догляду, і єдиною його опорою лишався син. Олексій Петрович вірив, що рідна людина ніколи не кине його напризволяще. Проте з наближенням фронту синок зібрав бебехи і чкурнув світ за очі, залишивши бідолашного батька у напівзруйнованому будинку. Час від часу поїсти Петровичу приносили сусіди, проте довго так він навряд чи протягнув. Коли евакуаційна бригада ГО «ЦНГД «Волонтер-68»» приїхала до села, вони знайшли його, голодним і знесиленим. Після евакуації Олексія Петровича поселили в нашому шелтері «Без меж». Там він отримав необхідний догляд, медичну допомогу і, що найважливіше, людське тепло. Чоловік потроху звикав до нового життя, помітно оговтувався, почав будувати плани на майбутнє. Ми підшукали для нього гідний прихисток у Європі, де він міг би почуватися комфортно. Одначе під час оформлення документів з’ясувалося, що Олексій Петрович знаходиться в Реєстрі боржників. Це стало для нього справжнім ударом – ніяких кредитів він не брав. Перевірка показала, що син, скориставшись безпорадністю батька, оформив на нього величезний кредит і просто зник. Зраджений батько зостався не лише покинутим, а ще й із боргами, з якими розплатитися не мав жодної можливості. Через фінансові обмеження виїзд за кордон став неможливим. І тут вже ми не мали жодної можливості залишити його напризволяще. Наша організація почала шукати інші варіанти. Зрештою, нам вдалося знайти для нього добрий геріатричний пансіонат в Україні, де він отримав усе необхідне – догляд, безпеку та підтримку. Паралельно ми передали справу юридичній організації, яка взялася за супровід процесу щодо шахрайства сина. Це дало надію на справедливість і можливість відновити чесне ім’я Олексія Петровича. Зараз наш підопічний перебуває у безпеці, у закладі, де йому гарантоване дбайливе ставлення.

Хатнє, побутове або, як його ще називають, сімейне насильство є такого ґатунку злочинна дія, що її найтяжче викрити, а її жертву реабілітувати. Як правило, ця форма наруги над правами людини є ґендерно зумовленою. Ось один із взірців цієї напасті, з якою наша команда стикається, на жаль, занадто часто. Втім, ця історія різниться від багатьох інших – тим, що закінчується добре.   На околиці Харкова  мешкає Ганна Степанівна - скромна, трудівлива жінка, яка все життя пропрацювала прибиральницею. З початком масованих російських обстрілів разом з родиною та сусідами їй довелося ховатися у підвалі ближньої школи і цей досвід безглуздого насильства відкрився їй як черговий прояв безпричинного безкінечного зла, якого безпомічній людині не уникнути. Ганна Степанівна – безхитрісна жінка, їй завжди заледве вдавалося зводити кінці з кінцями, але життєві труднощі не спотворили її доброї вдачі, а серце завжди повнилося любов’ю до єдиних доньки й унуки. Ганна Степанівна гадки не мала, що таке ґендерно зумовлене насильство, хоча стикалася з ним мало не щодня. Її донька Оксана вже багато років жила з чоловіком-аб’юзером, який принижував її, контролював кожен крок, зривав на ній злість і не соромився піднімати руку. Але донька кожного разу вірила, що може наступного разу минеться – треба ще трохи потерпіти. Ганна Степанівна так само терпіла, як її донька втрачає себе. Вона бачила страх в її очах, але не знала, як допомогти. Коли Оксана приходила з синцями і в той же час намагалася виправдати чоловіка, серце матері розривалося від болю. Одного дня знайомі жінки порадили Ганні Степанівні відвідати заходи проекту «60+АКТИВНА», які проводила ГО «ЦНГД «Волонтер-68». Це були зустрічі для жінок її віку, де обговорювали нечувані для неї речі – права жінок, ґендерно зумовлене насильство та способи протидії цьому лиху. Але з кожною зустріччю жінка прислухалася уважніше. За кілька місяців Ганна Степанівна наважилася розповісти про доньку, котра терпить знущання, про унуку, котра зростає в атмосфері страху, і про власну безпорадність. Вона вперше усвідомила, що мовчання – це теж частина проблеми. Під час зустрічей вона дізналася, що насильство – це не норма, що є організації, які можуть допомогти, що її донька має право на безпечне життя. Озброєна новими знаннями, вона почала говорити з Оксаною. Спочатку донька не хотіла чути. Вона звикла терпіти, їй здавалося, що виходу немає. Але Ганна Степанівна не відступала, пояснюючи, що любов – це не страх, а синці – не «знаки пристрасті», а свідчення насильства. Неквапом-небавом слова матері проростали у свідомості Оксани і, врешті-решт, жінка дозріла до усвідомлення, що вона не є бранкою, а її доля не довічний тюремний термін. Оксана подала на розлучення, отримала юридичну підтримку, знайшла роботу та орендувала невелику квартиру. Разом із донькою вони почали нове життя без образ і болю. І в серці Ганни Степанівни запанував мир, бо на обличчі любої доні вона більше не читає ані туги, ані страху.

https://radio.nakypilo.ua/podcast/harkivskyj-volonter-zaznav-tyazhkyh-poranen-cherez-obstril-mista-18-kvitnya/

Вранці 18 квітня росіяни атакували густонаселений Основ’янський район Харкова, наразі відомо про 103-ох постраждалих, 17 людей госпіталізовано до міських лікарень. Серед них двоє дівчаток (4 та 14 років) та 1-річний хлопчик. Одна людина загинула, кілька залишається під завалами. Надходять повідомлення про нових жертв. Атаку було здійснено трьома «Іскандерами» з касетним начинням задля якнайбільшого ураження «живої сили». Цікаво, що один з «Іскандерів» було підірвано у повітрі з метою ураження верхніх поверхів. Очевидно мікрорайони компактної багатоповерхової забудови мають достатньо живої сили. Не треба недооцінювати росіян, вони не настільки тупі, аби не знати, де добре і безпечно живитися живою силою.    Питання в іншому, до чого хоче схилити нас цей неоковирний підвид гуманоїдів (чи це якась інша форма існування?) Вони хочуть розуміння їхньої бентежної природи, співчуття до їхніх безкінечних страждань, поваги до їхнього безуму? Хай там як, але цього ніколи не буде – заживо мертве не може подолати живе. Серед постраждалих від ракетної атаки опинився наш колега, надійна людина, соціальний працівник Світлаков Олег Володимирович. Він отримав важке поранення, вірогідно може йтися про ампутацію, також поранення отримала його дружина, які на момент ракетного удару знаходилися у власному помешканні. Їхня домівка також серйозно пошкоджена і на її відновлення потрібні чималі кошти. Ми, колеги  Олега Володимировича з громадської організації «Волонтер-68» просимо небайдужих українців допомогти коштами на лікування одного з вас - Світлакова Олега Володимировича. https://send.monobank.ua/jar/4EwMmCZutB або  💳Номер картки банки 4441 1111 2350 6465

Ексклюзивний світогляд породжує ідеологію, яка протистоїть всякому не стереотипованому сприйняттю реальності, а ґрунтована на такому сприйняті комунікація сповнена негативу стосовно різноманітних відмінностей і новацій. Ексклюзивний, у цьому сенсі, значить консервативний, традиційний, усталений – такий, що відкидає зміни у слововжитку, поведінці чи трибу життя. Ідеальним взірцем агресивної ексклюзивної ідеології постав гітлерівський нацизм, який виключав з числа компатріотів усіх, хто не міг довести чистоту своєї арійськості. Чи відрізнявся неповноцінністю в якийсь інший спосіб: приміром, був людиною з інвалідністю, мав неправильну сексуальну орієнтацію або дотримувався хибних, на думку нацистів, поглядів. Ближчим до нас прикладом ідеологічної ексклюзивності є московський рашизм. Бути на них не схожими – це злочин і хвороба одночасно. Мати відмінні від їхніх переконання є контагіозним збоченням. А супротив «російському ладу» має каратися на горло. «Ну, чому, чому ти такий нєрускій!», - у розпачу питає росіянин – і це звучить дуже, дуже ексклюзивно.   Чи є інклюзивність політичною технологією Прибічники ексклюзивності відповідають на таке питання ствердно. Ба більше вони упевнені: що це підривна ідеологія і безпринципна маніпуляція. Традиціоналісти-консерватори вірять, що завданням пропаганди інклюзивності є їхнє ідейне обеззброєння, що призведе до вивищення над ними всякого ґатунку меншин, які вони звикли зневажати і за рахунок яких уважати себе гідними кращої долі. З одного боку, це гідний жалю егоїзм, що шукає собі виправдання, й елементарна ксенофобія дезорієнтованої істоти в незвичних умовах. А з іншого, культурна спадщина – віки стигматизації тих, хто так чи інак відрізнявся від домінуючої більшості й кого більш-менш безпечно можна звинувачувати у власних негараздах чи призначати цапами-відбувайлами за щось зле і незрозуміле. Утім, поза культурними та психологічними нашаруваннями сутнісне розрізнення займенника «ми» на інклюзивну та ексклюзивну парадигми корениться у тому, що інклюзивне ми означає «я, ти і, можливо, ще хтось» і навспак ексклюзивне ми  означає «я, можливо, ще хтось, але точно не ти». Отже, інклюзивність обіймає та залучає до єдиного кола ті форми і прояви гуманності, що не загрожують проявам гуманності інших і в ширшому розумінні життю як такому. Звідси постає, наприклад, екологічний порядок денний, боротьба за права тварин, так званий політичний «піратський» рух і купа схожих за спрямуванням правозахисних номінацій. Ті, хто поділяють такі ідеї, уважають інклюзивність єдиним підходом, що здатний знизити конфліктність у суспільстві та захистити гідність історично упосліджених соціальних груп і форм життя. Однак упровадження цього підходу в суспільні відносини в першу чергу наражається на відторгнення інклюзивної риторики у вигляді незвичних мовних новотворів. Її спрямовану атаку на традиціоналістську лексику, що відбиває дискримінаційний чи аб’юзивний наратив, який колись усталився щодо певних груп. Зачіпає насамперед нав’язуваний слововжиток, а не зміст, який за ним не хочуть бачити. Адже здебільшого мало-хто при здоровому ґлузді заперечуватиме проти ґречного ставлення до всякого роду меншин і всякого ґатунку особливостей. Принаймні така тенденція існувала з другої половини ХХ сторіччя і зберігалася до початку 2010-х років у межах євроцентричного світу. Вимоги політкоректної комунікації, що засуджують історичні прояви дискримінації на основі етнічної приналежності, ґендеру, віку, інвалідності чи сексуальної орієнтації сприймаються прихильниками ексклюзивності як насильство над мовою, культурної спадщиною та природою як такою. Парадокс у тому, що відчайдушна боротьба правозахисників проти дискримінації та насильства виглядає в очах навіть помірковано консервативної аудиторії як сута дискримінація, насильство та підрив основ світоустрою. Справа, звісно, не лише в риториці та незвичному слововжитку. Лякає злам патріархальної матриці, освітні та юридичні новації, толерантність до імміграції, мультикультуралізм – поступове витіснення традиціоналістської парадигми ліберальним плюралізмом. Зараз зрозуміло, що процес відбувався занадто стрімко в рамках історичного часу і був адаптований далеко не всіма на відносно обмеженій території євроцентричної цивілізації. Одні суспільства-нації, і навіть окремі громади, були більше підготовлені до сприйняття цінностей інклюзивного світогляду, інші – менше, а деякі – зовсім не готові. Також безсумнівно, що фрустрацією, спричиненою привидами тотальної емансипації, не могли не використати право-радикальні популісти. Ексклюзивна ідеологія на марші Для політичного порядку денного правих популістів танці на «правах людини» перетворилися на пропагандистську золоту жилу. Права людини вони представляють як зловісну конспірологію, правдивий жупел, що ось-ось проллється на голови людей з консервативним світосприйняттям. Тридцять років тому праві популісти являли собою жменьки маргиналів, проте сьогодні це серйозна потуга, що як каток чавить політичних конкурентів. «Немає аніяких «прав людини»,- твердять праві екстремісти,- є незмінні права роду, корпорації, нації – чогось єдиного і обов’язково гомогенного. Є традиційні цінності, заповідані Адаму з Євою, і жодні модифікації допотопних цінностей не припустимі. Ваші вожді залізною рукою захистять вас від чужинців і покарають ізгоїв. Ваші патріархи не дадуть вам з’їхати на духовні манівці. Ваші мужі дадуть вам усе, що вам насправді треба. Жодних збочень, жодних непорозумінь – усе ясно і просто як день.» Чи дійсно так просто і так ясно? І чи дійсно це щирі переконання? Пригадується, що пізньорадянські ідеологи доби застою зі схожою аргументацією шпиняли «права людини», що сунули на них з «гнилого капіталістичного заходу», і то була начебто комуністична риторика. Сьогодні ж поборення «прав людини» очолюють президент-забудовник разом з президентом-гебістом і ніщо не заважає їм просувати цей засмальцьований наратив. І для багатьох це звучить як модерна, оптимістична, революційна програма. Коло цих людей сьогодні ширше, ніж коло прибічників інклюзивного лібералізму, тому світ знову лихоманить, як це було в часи пришестя більшовизму, нацизму та схожих єресей. Наразі виглядає так, що вплив ексклюзивної ідеології набуває глобального характеру. Як це відіб’ється на суспільному кліматі, зокрема, українському? Найбільш очевидним видається, що інклюзивна риторика буде згорнута в публічному просторі. Відтак увага до політики безбар’єрності відійде на другий план. Питання захисту прав людини також деактуалізуються, принаймні, їх штучно намагатимуться позбавити всеосяжного характеру, вилучаючи, наприклад, такі аспекти, як ґендер та сексуальна орієнтація. Стосовно просування «традиційних українських» цінностей, безсумнівно, буде зроблено чимало. Феміністичні та антиколоніальні студії, які так збагатили суспільствознавчу науку України також будуть, у кращому випадку, відсунуті з чільних позицій в угоду псевдопатріотичному дискурсу. І безумовно, наслідки війни, постконфліктний стан країни зіграють свою роль у зниженні ваги ліберальних цінностей у суспільному розвитку. Завжди можна сподіватися, що реакційна хвиля схлине разом з добою панування аморальних диктаторів-популістів, які її осідлали. Проте неможливо уявити собі ступінь падіння гуманітарних цінностей під час світової кризи. Втім, спираючись на історичний досвід виходу з мороку Другої Світової війни і на підставі цього прецеденту, можна передбачити, що чергова фаза гуманізації та прогресу в історії людства буде масштабнішою, філософські глибшою і політично більш міцною.

Насильство у воєнних, конфліктних та постконфліктних ситуаціях є тлом, що системно живить дух ненависті, безпорадності та безвиході. Насичує загальну атмосферу страхом і агресією, чуттям приниженості й несвободи, які перекручують людські відносини, часто-густо перетворюючи їх на свою протилежність.   Ми зіткнулися з такими наслідками на прикладі Катерини. Війна прийшла в їхнє село раптово, втім негаразди спіткали її родину ще до того. Проте з війною для 27-річної Катерини кожен день ставав випробуванням: вибухи на околицях, холодні ночі, неможливість забезпечити дітей найнеобхіднішим... Але найтяжчим іспитом було не це, - її чоловік остаточно обернувся на втілення жаху. Чоловік бив її, кривдив дітей – і ради на це було, не було де шукати заступництва – війна позбавила її можливості піти від насильника, захистити себе, подбати про безпеку двох синів п’яти та семи років. З останньою надією Катерина звернулася до «Центру надання гуманітарної допомоги "Волонтер-68"», благаючи про порятунок. За її словами вона вже махнула на себе рукою, страшно їй було лише за дітей, які кожного дня здригалися від вибухів, чули лайку та потерпали від батькових побоїв. Наша евакуаційна команда, ризикуючи власним життям, забрала сім’ю із зони небезпеки та оселила у шелтері «Без меж» – місці тимчасового проживання. Там вона вперше за довгий час могла спати спокійно, а діти – гратися, не колотячись від кожного звуку. Проте емоційна вдача Катерини підштовхнула її до наступної пригоди. За тиждень вона вирішила возз’єднатися зі своїм новим-старим коханням у Харкові. Напевно, вона вірила, що опліч із цим чоловічим плечем усе буде добре, що він не такий монстр, як той від якого вона щойно врятувалася. Позатим сценарій повторився: за кілька місяців пролунав дзвінок. Катерина плакала, благала врятувати її з дітьми. «Коханий» виявився не менш жорстоким: він принижував її, виганяв на вулицю, кричав на дітей. Ми вчергове забрали її і оселили у гуртожитку для внутрішньо переміщених родин із дітьми. Катерина знову отримала безпечне місце для життя, соціальну та психологічну підтримку, змогла відновити сили. Вона відвідувала наші тренінги з протидії ґендерно зумовленому насильству, навчалася розпізнавати його прояви. Утім минув час, й емоційна вдача та рожеві фантазії вкотре підштовхнули її на слизьку стежину... І знову дзвінок – той самий відчай, ті самі сльози. Ми знову рятували її, знову оселили в нашому шелтері. Поки вона з нами. Здається, Катерина справді розуміє, що насильство – це не любов і відносини можуть будуватися за іншому ґрунті. Ми допомогли їй оформити розлучення, розпочати процес позбавлення чоловіка батьківських прав. Вона змогла знайти роботу, а її діти нарешті пішли до школи. Виглядає так, що Катерину більше не лякає самостійне майбутнє. Вона будує його сама, завдяки переосмисленню власного досвіду. Так хочеться думати. Адже чуття меншовартості, набута безпорадність, якими обдаровує тривале знайомство з будь-якою формою насильства, жорстоко відбивається на особистісній цілісності й робить звільнення з лещат такого досвіду справою вкрай не простою.

Олексій Сергійович Філімонов (29 липня 1980 – грудня 2024)   Олексій народився теплого літа 1980 року. Був дитина як дитина – робив щасливими рідних і близьких. Утім була в нього одна прикметна риса, змалечку він якось по-особливому відчував світ прекрасного, світ живого – радів кожній билиночці. Хлопець навчався у харківській школі №35 і навчався добре. Олексій багато читав, писав вірші, захоплювався шахами – неодноразово перемагав у турнірах. Після школи Олексій вступив до технікуму на фах «Ремонт та експлуатація медичного обладнання», однак творча натура спонукувала його до занять більш природних і дотикових. В різний час Олексій працював майстром із виготовлення взуття, створював ексклюзивні меблі, займався малярською справою та подібними речами, що потребують естетичного чуття. Останньою цивільною роботою Олексія була допомога у службі патронажних перевезень ГО «Волонтер-68». І на цій емоційно витратній посаді Олексій зарекомендував себе як чуйна та відповідальна людина.   До Війська Олексій приєднався у 2024 році й проходив службу у 47-мій окремій механізованій бригаді «Ма́ґура», у 2-му інженерно-саперному відділенні. Загинув Олексій Сергійович у боях на Курщині 2-го грудня 2024 року. По собі герой залишив безутішних доньку, брата і мати. Вічна Слава!

Важко захворіти, отримати інвалідність – це величезне нещастя для будь-кого, але і неменший виклик для оточення. Часом може здаватися, що фізичні обмеженні близької вам людини, перетворюють її життя на пекло, а ваше на безпорадну метушню та відчай. Проте так не має бути! Маломобільність – це не вирок, для кожної проблеми завжди можна запропонувати рішення, котре, принаймні, може суттєво відсунити бар’єри недоступності для хворого, спростити догляд за ним та поліпшити психологічний клімат у родиннім колі. Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68» пропонує серію відеоуроків, що вустами психотерапевтів, психологів, реабілітологів та експертів з поводження та догляду за маломобільними людьми розповідають про інколи прості способи розв’язання різноманітних складних ситуацій, що розсувають межі можливого у начебто безнадійних випадках.

Термін «ґазлайтінґ» походить від назви п’єси, а згодом знаменитого голлівудського фільму «Газове світло», за сюжетом якого чоловік-маніпулятор намагається довести дружину до божевілля, аби скористатися її спадком. Сьогодні під цим терміном розуміють такого ґатунку психологічну маніпуляцію, котра спрямована на те, щоби змусити людину поставити під сумнів своє сприйняття реальності, завдяки чому жертва стає залежною від маніпулятора. Існує чимало прийомів ґазлайтінґу, серед яких, наприклад, маніпулятор удає, що не розуміє жертву або звинувачує її у тому, що та перекручує факти. Сумнівається в її спроможності вірно запам’ятовувати чи робити адекватні висновки. Змушує повірити, що її думки чи потреби не є важливими, у те, що емоційно вона вкрай неврівноважена. Заперечує наявність обіцянок зі свого боку, дає зрозуміти, що вона надто нав’язлива та агресивна, а жертвою насправді є маніпулятор. Ґазлайтінґ є однією із самих розповсюджених форм ґендерно зумовленого насильства, ми зіштовхнулися з подібного штибу ситуацією напряму, - ось історія Олени. Олена разом зі співмешканцем евакуювалась з Куп’янська на початку 2024 року. Як більшість евакуйованих вони розмістилися у місці тимчасового поселення. Жінка вже упродовж 20 років мала ментальні розлади та спостерігалась у психоневрологічному диспансері міста Куп’янська. Під час окупації документи Олени були пошкоджені і на момент евакуації стали недійсними, через що вона була залежна від “посередництва” свого співмешканця, котрий охоче представляв її інтереси. Чоловік мав над жінкою повну владу, він користався її вразливим станом та чинив на неї постійний тиск, контролюючи й не дозволяючи самостійно приймати рішення. Страх і непевність стали не змінними супутниками її життя. Все це призводило до погіршення її психічного стану жінки і значно ускладнювало її перебування у гуртожитку. Після звернення керівництва МТП до нашого Центру, кейсменеджери поспілкувалися з Оленою і було прийнято рішення перемістити жінку до Шелтеру «Без меж», де їй забезпечили постійний догляд та супровід у відновленні документів громадянина та посвідчення про інвалідність. У шелтері Олена вперше за довгі роки відчула себе у безпеці. Її почали підтримувати фаховий психотерапевт та соціальні працівники, які допомагали їй усвідомити власну цінність і зрозуміти, що вона не повинна жити у страху та залежності. Стан жінки значно покращився, вона почала спілкуватися з іншими мешканцями шелтеру, стала не такою скутою та більш впевненою у собі. Ми розуміли, що для неї необхідно знайти довготривале безпечне місце проживання з відповідним доглядом. Завдяки нашим зусиллям вдалося знайти спеціалізований пансіон в одній з країн Балтії, де на неї чекала професійна медична допомога, підтримка і гідні умови життя. Сьогодні Олена вже перебуває в безпечному місці, де її прийняли з турботою і повагою. Вона більше не залежить від кривдника. Її життя змінилося докорінно.