Є моменти, коли простір лише формується – ніби вдихає перед першим словом. Стіни ще голі, у повітрі пахне свіжою фарбою, іноді пилом і надією. Але вже можна відчути – тут житимуть люди. І життя потроху повертається. 🫂 У партнерстві з Благодійним фондом «Схід SOS» ми облаштовуємо адаптаційний родинний шелтер для сімей, які евакуюються разом із маломобільними рідними. Ще зовсім недавно це приміщення було просто будівлею. ❤️ Тепер ми наповнюємо його змістом: турботою і відновленням. Це зручний доступ для людей, які користуються кріслом колісним, а також кімнати, де можна відпочити, посміхнутися, просто мовчки побути поруч, відновити сили, відчуваючи безпеку. Поки шелтер тільки народжується. Кожна річ – це не просто предмет, це підтримка. Це частина нашої спільної віри в те, що життя має продовжуватися гідно. 🤲 У межах проєкту «Комплексна підтримка та захист вразливих евакуйованих осіб» команда БФ «Схід SOS» закупила та передала меблі й техніку на суму 312 753 грн, а саме: 🔸1 бойлер на 80 літрів; 🔸3 функціональні ліжка; 🔸2 секційні матраци; 🔸3 крісла колісні; 🔸1 стіл для прийому їжі (мобільний); 🔸3 шафи для одягу; 🔸1 холодильник; 🔸1 мікрохвильова піч; 🔸1 комплект пральної й сушильної машин; 🔸1 теплова завіса; 🔸1 комплект відеоспостереження; 🔸1 електричний чайник і термопот; 🔸8 одиниць засобів для чищення. Поки що тут тихо. Лише чутно відлуння наших кроків і рішучий звук шуруповерта, що знову запускає новий етап роботи. Але ми знаємо: ця тиша тимчасова. Незабаром простір наповниться голосами. Хтось радісно засміється. Хтось поставить чайник на перше спільне чаювання. Хтось тихо заплаче від довгоочікуваного полегшення. І тоді цей шелтер остаточно стане домом. 📍Проєкт «Комплексна підтримка та захист вразливих евакуйованих осіб» реалізується громадською організацією «Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68» спільно з Благодійним фондом «Схід SOS» за підтримки  Гуманітарного фонду для України (UHF).

Шелтер "Без Меж" Волонтер-68 Харків. Місто живе під постійним гулом війни, але вулиці заповнені людьми, і життя триває. Десь далеко - обстріли, десь поруч - звичайні кроки по порожньому тротуару. У приймальному покої Харківської обласної лікарні «Волонтер-68» чекають на виписку. Світлана Костянтинівна тільки що завершила реабілітацію після тяжкої травми голови, після жорстокого нападу. Один син зник безвісти, другий служить на фронті під Покровськом, зв’язку з ним немає. Лікарня звернулася до нас, і цей запит запустив ланцюг допомоги. Наші фахівці уважно стежать, щоб усе пройшло без проблем: підтримає, допоможе піднятися, донесе речі. Це тихий, непомітний, але важливий фронт роботи - фронт гуманності. Тим часом прихисток «Без меж» приймає нову підопічну. Світлана Костянтинівна в’їжджає в невелике, але тепле приміщення. Тут вона отримає медичний та санітарний догляд, соціальний супровід і, головне, безпечний простір. Проєкт ECHO підтримує саме таких людей - літніх, самотніх, знедолених. Ланцюг працює: лікарня лікує, волонтери супроводжують, прихисток приймає, донори забезпечують ресурси. Харків стоїть. І життя, незважаючи на війну, триває. Іноді підтримка приходить у вигляді тихого кроку, пакета гуманітарки  або плеча, що підставлене вчасно. Саме завдяки цьому ланцюгу допомога доходить туди, де вона потрібна найбільше. Ця допомога стала можливою у рамках проєкту  «Захист і підтримка вразливих спільнот на сході України: багатосекторна гуманітарна допомога та готовність до криз», що фінансується Європейським Союзом EU Civil Protection & Humanitarian Aid ,  який ГО"ЦНГД"Волонтер-68" впроваджує під керівництвом ActionAid Eastern Europe  у партнерстві з HelpAge International in Ukraine . #EUHumanitarianAid

Фото: Волонтер 68 Шелтер "Без Меж" Харків. Місто, яке не спить. Воно тільки іноді завмирає - між вибухом і луною. Мене звати Ольга Володимирівна. Мені 55.Я жила, як ти: робота, дім, кредит, кіт, що спить біля батареї. А потім - 24 лютого. Гул, схожий на удар у груди. Вибух, який розбудив не лише мене, а й все місто.Вікна вилетіли, стеля тремтіла, мовби дім хотів втекти від страху. Того ранку моє звичайне життя скінчилося. Ми ховалися в підвалі, слухали, як над нами виє небо. Їли холодні консерви, спали на трубах, боялися вийти навіть на світло.А потім - танки, вертольоти, пожежі. Місто горіло, як папір. Я думала, що не витримаю. Але витримала. Бо поруч були чоловік, донька і наш кіт - він теж боявся, але не тікав. Коли стало зовсім нестерпно, ми втекли до Полтави. Три місяці життя в іншому місці. Три місяці - і я зрозуміла: Харків - це біль, але й любов. І ми повернулися. Місто зустріло нас руїнами, чергами, тишею, яку час від часу розривали сирени. Одного разу, стоячи за гуманітаркою, я побачила смерть. Вона не має обличчя, не каже нічого - просто забирає. Я лишилась без роботи, без грошей, без сил. Але життя - воно вперте.У центрі зайнятості мені розповіли про «Волонтер-68». І тепер я піклуюсь про літніх людей, які пережили те саме. Слухаю їхні історії. Ті, що пахнуть втратою і надією водночас. Мені більше не страшно.Бо якщо ти вижив у Харкові тебе вже ніщо не зламає. Я знаю: добро завжди перемагає. Навіть якщо іноді здається, що воно спізнюється. ________________________________ 📍  Харків, 2025. Жінка, яка бачила війну і все одно вірить у життя. Ольга стала піклувальницею в рамках проєкту "Багатосекторальна гуманітарна допомога найбільш вразливим людям похилого віку, які постраждали від конфлікту на сході України", що реалізується ГО "Центр надання гуманітарної допомоги "Волонтер-68". За підтримки Уряду Канади Canada’s International Development – Global Affairs Canada та HelpAgeCanada у партнерстві з HelpAge International .

У межах проєкту «Гідність та безпека. Допомога поруч», який фінансується Жіночим фондом миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) та технічним партнером ООН жінки в Україні   ми провели серію заходів, спрямованих на виявлення потреб наших бенефіціарів. Наша команда переконана, що якісна допомога починається з діалогу, коли ми не просто допомагаємо, а слухаємо тих, кому допомагаємо . Одним із ключових інструментів стали фокус групи, метод, який дозволяє почути різні історії, досвід і запити людей, що пережили складні обставини війни. На сьогодні вже проведено чотири фокус групи по 10 осіб кожна. Під час розмов ми разом визначали найважливіші потреби: 1️⃣   Гуманітарні запити 2️⃣   Бажаний зимовий набір 3️⃣   Продуктовий набір 4️⃣   Навчання та групи за інтересами 5️⃣   Питання безпеки й запобігання насильству 6️⃣   Соціально медичний супровід і транспорт Кожна така зустріч це не просто анкети чи цифри. Це живі історії , які допомагають нам формувати точніші рішення та ефективніше підтримувати людей. Попереду ще кілька фокус груп і багато спільної роботи, аби кожен, хто звертається по допомогу, відчув, що його потреби почуті. Цей пост підготовлений за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй ( WPHF ), але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй. Ініціатива впроваджується Громадською організацією «Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68», за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.

Навчання для нашої команди — це більше, ніж просто знання. Це адреналін, напруга і готовність діяти в умовах, коли від секунди залежить безпека всіх навколо. Наша команда Волонтер-68  взяла участь у спеціалізованому навчанні «Short Range Attack Drone Awareness & Counter Measure» . Це була антидронова підготовка, і я вам скажу — це не просто лекції. Нас підстерігали FPV-дрони , які зависали над головами, кружляли, шурхотіли своїми гвинтами, ніби шепотіли: «Спробуй сховатися». Ми ховалися, аналізували, діяли швидко — і це було неймовірно реалістично. На лекціях нам розповіли про різні типи дронів — FPV, Mavic, про те, як їх відрізнити по звуку, про прилади виявлення, які наче з фантастичного світу: Чуйка, Сахарок, Ванілька . Здавалося, що вони можуть знайти тебе навіть у темряві. Практика була ще більш захоплюючою. Два заняття, де ми відчули справжню напругу, реальні сценарії, небезпеку, яка нависала над нами. І серед інших волонтерських організацій, які теж щодня виїжджають у Донеччину, Харківщину та Сумщину, ми відчували: ми готуємось не просто допомагати, ми готуємось захищати себе, колег та тих, кого оберігаємо. Дякуємо організаторам курсу Safer Access Ukraine  за професійність, високий рівень підготовки та важливу місію — захищати тих, хто захищає інших .

Харківський вокзал це місце, де потяги приходять і йдуть, та тисячі ніг відбивають свій ритм по плитці, голоси змішуються в єдину хвилю шуму. Але серед цієї хвилі є ті, кого часто не помічають. Ті, для кого сходи це не просто архітектура, а справжня перешкода. Бабусі й дідусі на інвалідних візках — вони приїжджають сюди з навколишніх прифронтових сіл і міст, щоб поїхати далі. Хтось на лікування, хтось до дітей, які евакуювалися, а хтось просто шукає спокійніше місце, де не чути вибухів.Харківський вокзал це прифронтова локація, через яку щороку проходять мільйони людей. Він став точкою руху життя між страхом і надією. Тут кожен крок має ціну, і кожен приїзд це маленьке диво. І серед усіх, хто поспішає до потяга, саме люди на візках стикаються з найпростішим і водночас найважчим бар’єром кількома сходинками. Коли тобі за шістдесят, і замість ніг холодний метал, навіть кілька сантиметрів різниці висоти можуть стати мукою. Ми вирішили змінити це. Разом із керівництвом Харківської дирекції «Укрзалізниці» та за підтримки Жіночого фонду та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) ми встановили новий пандус — не символічний, не «для звіту», а справжній, міцний і безпечний. Створений саме для людей, які пересуваються на візках, щоб вони могли дістатися залу самостійно, без прохання про допомогу, без приниження, без болю. Бо це не просто шматок металу. Це крок до людяності. Це знак поваги до тих, хто прожив життя і заслуговує не на співчуття, а на гідність. Ми часто говоримо про доступність. Але вона починається не з великих реформ, а з одного пандусу — встановленого саме там, де на нього чекали роками. Харківський вокзал і далі гуде, приймає й відправляє мільйони людей. Але тепер у його шумі з’явився інший звук — м’який, рівний, коли колеса візка котяться догори. Цей пост підготовлений за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй. Ініціатива впроваджується Громадською організацією «Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68», за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.

Дорога почалася не з карти і не з плану. Вона почалася зі звуку, схожого на дзижчання великої мухи, що зависла над селом. Тільки це була не муха. Це був дрон. І з того моменту все стало іншим, небо, дихання, навіть тіні здавалися підозрілими. Повітря пахло пилом і порохом. Ми приїхали в Новодонецьке, щоб забрати людей. Їх уже вивезли з Добропілля — там було занадто гаряче, щоб хтось міг залишитись. Зруйновані домівки стояли порожні й чекали останнього удару. Ми були не самі. З нами - поліція "Білі Янголи". Вони мовчали, як і ми, коли вантажили машини. Ковдри, візки, ліки, речі. Планували забрати п’ятьох людей, але виїхало десятеро. Десятеро людей — кожен зі своєю історією, своїм болем і валізою, у якій тісно лежало життя. Двоє ледве ходили: один нещодавно після поранення, а другий після контузії. Коли тіло зраджує, його несуть інші. Так працює виживання — мовчазне, без пафосу, без світла камер. Ми рушили. Машини ковтали кілометри, а тиша тиснула на вуха. Лише двигун і далекі вибухи. Звук дрона десь угорі нагадував, що смерть може спуститися будь-якої миті. Я ловив себе на тому, що стискаю кермо так, що пальці біліють. Коли перетнули межу Донецької області й побачили табличку “Харківська область”, ніби хтось тихо зняв із грудей тягар. Але полегшення не прийшло одразу, спершу треба було дістатися Лозової. Там, у розподільчому евакуаційному центрі для біженців, людей зустріли. Їм дали воду, теплий суп і спокій, який для них тепер був розкішшю. Звідти їх розподілили далі — по всій Україні. Хтось до Полтави, хтось на Захід, хтось просто туди, де не стріляють. А ми поїхали далі у Харків. Втомлені, з пилом на обличчях і шумом дронів, що досі звучав у вухах. Там чекала інша робота, інші евакуації. Бо кожна дорога для нас починається зі страху, але закінчується вдячністю. За те, що встигли.За те, що живі.За те, що поруч — ті, хто не відвертається, коли небо гуде. Проєкт реалізується ГО "ЦНГД "Волонтер-68" під керівництвом ActionAid  у партнерстві з HelpAge International . Проєкт, який фінансується ЄС EU Civil Protection & Humanitarian Aid , надає підтримку 60 літнім особам та особам з інвалідністю у Харківській області. Саме завдяки цьому ми можемо допомагати тим, хто цього потребує найбільше. Погляди та думки, висловлені в цій публікації, належать лише автору(ам) і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу або органу-грантодавця. Європейський Союз та орган-грантодавець не несуть відповідальності за них. Дізнатися більше про роль ЄС у сфері цивільного захисту та гуманітарної допомоги можна на офіційному сайті ECHO: European Civil Protection and Humanitarian Aid Operations.

Ми завітали до Департаменту соціальної політики Харківської міської ради. Під час інформативної сесії в межах Проєкту Малих Грантів  ми розповіли про важливість розвитку соціальних послуг для сімей з дітьми. Участь у зустрічі взяли представники управлінь соціального захисту населення адміністрацій районів Харківської міської ради — відверта розмова про потреби родин та нові можливості співпраці. Війна посилила потреби вразливих сімей, тому цей проєкт допомагає громадам створювати підтримку там, де вона найпотрібніша. Один із напрямів — послуга тимчасового відпочинку для батьків та осіб, які доглядають за дітьми з інвалідністю. Поки дитина перебуває під опікою наших фахівців, соціальних працівників, психологів, медиків, батьки можуть перепочити, відновити сили й просто побути собою. Мета послуги — дати батькам можливість відновити сили. Батьки дітей з інвалідністю щодня несуть велике навантаження, фізичне, емоційне, психологічне. Постійний догляд, турбота, хвилювання за здоров’я та розвиток дитини часто залишають дуже мало часу для себе. Тимчасова відпустка дає можливість перепочити, відновити ресурс, набратися сил і енергії. Бо повний сил, спокійний і емоційно стабільний дорослий — це головна опора для дитини. Це не просто пауза у догляді — це турбота про тих, хто щодня піклується. Допомагаючи батькам відновитися, ми допомагаємо і дітям отримувати краще піклування, увагу та любов. Можливості реабілітації Дитину можна оздоровити та реабілітувати у санаторіях «Сан Роща» та «Бермінводи». Якщо дитина має ІПР (індивідуальний план реабілітації) та необхідні документи від лікаря, ми допоможемо з оформленням, організуємо супровід до санаторію та повернення додому. Виїзні активності Наша команда організовує поїздки для дітей з інвалідністю до зоопарку, парків, еко-локацій та тематичних подій. Мета таких активностей — подарувати дітям нові враження, спілкування з природою та радість від подорожей, які часто недоступні через фізичні обмеження або складні життєві обставини. Проєкт реалізується громадською організацією “Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68»” завдяки підтримці Уряду Великої Британії в рамках проєкту «Соціальний захист для інклюзії, стійкості, інновацій та трансформації (SPIRIT)» , що реалізується у співпраці з Міністерством соціальної політики України, Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю та ЮНІСЕФ Україна, за адміністрування ІСАР Єднання.

Коли вона прийшла до нас у 2022-му, ще не знала, чи зможе залишитися надовго. Світ розпадався на сигнали тривоги, страх підкрадався навіть у тиші. Вона вставала від комп’ютера й мовчки ставала біля стіни — не тому, що так наказували інструкції, а тому, що тіло пам’ятало страх. Але тоді вона побачила, як інші продовжують працювати. “Всі не бояться — і я не боюся”, — сказала вона наступного дня і більше не вставала. Тепер її голос чують щодня десятки людей. Їх об'єднує одне: вони вразливі. Люди з інвалідністю. Літні з деменцією. Ті, чий біль — невидимий і часто неозвучений. Вона слухає. Не просто відповідає, не читає з шаблонів. Вона вловлює, де саме починається тріщина. І мовчить — коли мовчання важливіше за слова. І говорить — коли слово може втримати. Її голос не підвищується. Навіть коли по той бік слухавки — гнів, розпач або відчай. Вона вміє “гасити пожежі” без води. Її слухають, бо вона чує. Вона не приходить по допомогу. Вона — дає її. “Це мене тримає. Робить потрібною”, — каже вона. Навколо неї — молоді волонтери, хлопці й дівчата. З ними їй — мінус двадцять років. А можливо, й більше. Бо в її голосі вже давно немає страху. Є тільки досвід, тепло і спокій, які вона дарує іншим. Ми поруч із нею вже третій рік. І все, що можемо сказати — це дякуємо. Не за слова. За те, як вона мовчить. Проєкт реалізується ГО "ЦНГД "Волонтер-68" під керівництвом ActionAid  у партнерстві з  HelpAge International . Проєкт, який фінансується ЄС EU Civil Protection & Humanitarian Aid , надає підтримку 60 літнім особам та особам з інвалідністю у Харківській області. Саме завдяки цьому ми можемо допомагати тим, хто цього потребує найбільше. Погляди та думки, висловлені в цій публікації, належать лише автору(ам) і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу або органу-грантодавця. Європейський Союз та орган-грантодавець не несуть відповідальності за них. Дізнатися більше про роль ЄС у сфері цивільного захисту та гуманітарної допомоги можна на офіційному сайті ECHO: European Civil Protection and Humanitarian Aid Operations.

30 працівників першої ланки, які щодня рятують, доглядають та підтримують людей з інвалідністю, на кілька годин залишили буденність і поринули у світ театру. Кожен учасник відкрив для себе щось своє: хтось сміявся до сліз, хтось зупинявся від пережитих емоцій, а хтось відчував полегшення й натхнення. Перед візитом була ретельна підготовка: режисер підбирав ролі, але ніхто не знав заздалегідь, кого йому доведеться грати — інтрига трималася до останнього! Тому після чергування у шелтері наші медсестри одягали пишні кріноліни або костюми, наприклад, Хануми з однойменної грузинської п’єси. У нас була мачуха Попелюшки з її сестрами, герої п’єси Гольдоні «Слуга двох господарів» та полтавські стародавні хуторяни. Гримери, костюмери, бутафори та режисер виконували свою щоденну магію: гримували, наряджали, ставили декорації та репетирували сцени. А наш Ярослав фільмував усе, щоб потім змонтувати яскраві історії. Ми переконалися, що театр — це не лише сцена й ролі. Це простір, де оживають сили, де можна вільно дихати і відчути: ти не одна. Усі повернулися з блиском в очах, і ми щиро віримо: мистецтво лікує. Захід здійснено у межах проєкту EMPOWER , що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ), співфінансується Європейським Союзом та реалізується GIZ Ukraine  / as part of the activities implemented by the NGO “Center for Humanitarian Aid Provision ‘Volunteer-68’” within the EMPOWER project, which is funded by the German Federal Ministry for Economic Cooperation and Development (BMZ), co-financed by the European Union, and implemented by GIZ Ukraine.

Найстарші - Найпотужніші: Чому досвід Жінок 60+ є "Кодом" Миротворення? Життєвий досвід _ це наш найважливіший ресурс для стійкості, особливо на Харківщині! У той час, як Резолюція ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» зосереджена на участі , ми виявили, що саме жінки старшого віку (60+) є справжнім, часто недооціненим, локомотивом змін. У межах проєкту «Драйв інклюзії» проєкту EMPOWER, що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ), співфінансується Європейським Союзом та реалізується GIZ Ukraine ГО "ЦНГД "Волонтер-68" провела три глибокі зустрічі мережі «60+Активна» на тему: "Код 1325: Досвід жінок у миротворенні" у Печенігах, Новій Водолазі та Валках. Тренінги, проведені фахівчинею Світланою Губіною, підтвердили: жінки 60+ мають мотивацію, досвід та потенціал для громадських ініціатив. Вони не просто дізналися про чотири стовпи Резолюції 1325 (Попередження, Захист, Участь, Відновлення), а й змогли пов’язати глобальний документ із власним досвідом. Головний висновок учасниць: Вони усвідомлюють, що гендерна рівність - це ключ до справедливого відновлення, і готові протидіяти упередженням та стереотипам у своїх громадах. Миротворення - це не лише справа політиків, а й процес, у якому кожна жінка відіграє активну роль. Подвійна місія зустрічей: 25 років 1325 та День Жіночого Руху. Цей захід відбувся в межах інформаційної кампанії до 25-річчя Резолюції РБ ООН 1325 «Жінки, мир, безпека».Але наш вплив не має зупинятися! За ініціативою Коаліції 1325, ми закликаємо підтримати петицію щодо встановлення Дня українського жіночого руху. Це історичний крок для визнання внеску українських жінок у розвиток держави. Підписати петицію, щоб довести справу до логічного завершення: https://petition.kmu.gov.ua/petitions/8619 «Мій внесок може здаватися маленьким, але крапля до краплі ми створюємо річку стійкості. 1325 зміцнює країну. Разом ми робимо Україну безпечною та стійкою». #1325_Зміцнює_країну   #ЖінкиМирБезпека   #WomenPeaceSecurity   #Харківщина1325

Війна вчить, що шлях до безпеки — це не один крок, а десятки маленьких зусиль, складених у єдину історію. Для Віктора і Катерини цей шлях почався з телефонного дзвінка, коли диспетчери «Волонтер-68» спланували маршрут і підготували екіпаж. Далі — виїзд у місто, де старенька пара чекала свого шансу врятуватися. Перед завантаженням парамедик зробив все, щоб дорога була безпечною: заміряв тиск, рівень цукру, перевірив стан здоров’я, уточнив про ліки. Для 91-річних Віктора й Катерини навіть ці кілька хвилин уваги були доказом, що вони не залишені напризволяще. Дорога виявилася довгою. Була технічна зупинка у Лозовій, де відбулася реєстрація в евакуаційному хабі. Там вперше пролунало визнання: «Волонтер-68» — це перші спеціалісти, які приїхали сюди з професійною допомогою для маломобільних людей. Це був не просто факт, а доказ, що успіх вимірюється не кілометрами, а тим, хто йде цією дорогою поруч. Після Лозової було вирішено розмістити літню пару у нашому тимчасовому прихистку для маломобільних Шелтер «Без меж» у Харкові. Тут старенька пара отримала все: медсестринський догляд, гігієнічні процедури, допомогу санітарок, повноцінне харчування. Це був перший справжній відпочинок за довгий час. І тільки наступного дня дорога завершилася — знову планування маршруту, санітарний та соціальний супровід, і, нарешті, Чернігів. Там, в обіймах доньки, ця складна евакуація перетворилася на історію успіху. Успіх у тому, що навіть у найтемніший час людина не лишається сама. Успіх у тому, що за хаосом війни стоїть невидима система турботи, де кожен крок — від диспетчера до медсестри — стає частиною єдиного ланцюга порятунку. Проєкт реалізується ГО "ЦНГД "Волонтер-68" під керівництвом ActionAid у партнерстві з HelpAge International . Проєкт, який фінансується ЄС EU Civil Protection & Humanitarian Aid , надає підтримку 600 літнім особам та особам з інвалідністю у Харківській області. Саме завдяки цьому ми можемо допомагати тим, хто цього потребує найбільше. Погляди та думки, висловлені в цій публікації, належать лише автору(ам) і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу або органу-грантодавця. Європейський Союз та орган-грантодавець не несуть відповідальності за них. Дізнатися більше про роль ЄС у сфері цивільного захисту та гуманітарної допомоги можна на офіційному сайті ECHO: European Civil Protection and Humanitarian Aid Operations.