Я, Захарченко Надія Миколаївна, народилася у 1959 році, 6 жовтня. Мешкаю у Куп’янську-Вузловому мені – 61 рік. Тепер напишу про своє життя. Працювала я вихователькою в дитячому садочку «Сонечко». У 2022 почалася війна, в цій війні я побачила усе: танки, літаки, гвинтокрили; вибухи, що розбили наші помешкання. На цьому етапі війни не було світла, газу та води – і ми в будь-яку пору року розводили вогнища, аби щось приготувати. Ховалися по підвалах – абиде, де потрапляли під обстріли. Прожила я в таких умовах від початку війни до грудня 2024. Внаслідок усіх цих потрясінь я сильно захворіла і волонтери евакуювали мене до Харкова. Наразі, родичів, що можуть подбати про мене, не залишилося. Донька з чотирирічною онукою не змогли витримати увесь цей жах війни і виїхали за кордон. А син воює. Тож я зосталася віч-на-віч зі своїми хворобами та інвалідністю. Ольга Мушарова В моїй квартирі розбиті вікна, які місцева адміністрація забила ЮСБІ. Навколо жах, темрява – не знаєш куди іти-бігти, холод, голод і немає на те ради. А зараз я живу в Харкові, у гуртожитку на вулиці... Тут гарно, тепло, комфортно. Є вода, світло, газ усі умови. Нічого з цього ми не мали за роки війни. Завершуючи розповідь про своє життя, я хочу щиро подякувати команді «Волонтер-68» та особисто моїй піклувальниці Ользі за їхню роботу, допомогу у важкі моменти, розуміння, підтримку та душевну розраду.

Вічна війна Вочевидь не за випадковим збігом поняття «волонтер» набуває поширення із першими систематичними спробами європейської філософської думки осягнути проблематику соціальних відносин Нового часу. У цьому річищі концепція Томаса Гоббса  про «природний стан людини» стає свого роду підмурівком уявлень неклерикальних інтелектуалів тієї доби про соціальні відносини. Природний стан людей Гоббс розумів, як здатність одних перешкоджати іншим в досягненні їхніх цілей: людина ставить перед собою певну мету й прагне її досягнення, що призводить до природного зіткнення з оточенням. В такій композиції вочевидь немає місця альтруїзму. Проте є місце для заснованої на збігові інтересів спільноти і домовленості про загальні правила, що ставлять природну війну між людьми в певні рамки. З одного боку це обмежує свободу людини, а з іншого підвищує її шанси на виживання, на сторожі чого стоїть знаменитий гоббсіанський «Левіафан» – держава. Трактат Гоббса про організацію людської спільноти насправді є першим соціологічним маніфестом, що поставив у центр уваги матеріальну, детерміновану природу людини. В цій моделі волонтером є той, хто на власний розсуд обирає собі соверена, продаючи йому свою свободу за гарантування безпеки. У чому саме полягав радикалізм "Левіафана"? Людина є хижою твариною. Мораль – не даність, а продукт страху й інтересу. Держава – не божественна інституція, а штучний механізм контролю над природною агресією. Воля – це рух тіла, а не психічний (духовний) акт. Свобода – це фізична відсутність перешкод, а не етичний вибір. Його концепція "суверена яко бога на землі" сприймалась як пряма атака на церкву, бо усувала трансцендентність із соціального контракту. Британський парламент навіть розглядав заборону "Левіафана", бо той мовляв «розкладає мораль» та відкриває шлях до тиранії через надмірний страх перед свободою. А ще його «ліберально» налаштованих сучасників засмучувала теза Гоббса про те, що народ не мислить, а боїться. Нагадаємо, що за кілька років перед публікацією трактату британські волонтери-революціонери відрубали голову власному суверену за рішенням парламенту. Себто на законних підставах. Чим, за консенсусом істориків, вторували шлях у модерну епоху, так званий, європейський «Новий Час». Держава-Левіафан – це не носій істини, а механізм стабілізації. Він не «правий», бо істинний, – він «має рацію», бо зупиняє війну інтерпретацій. Суверен – це арбітр, а не пророк. Договірна фікція, якій ми передаємо право на тлумачення, контроль і застосування сили, бо альтернатива цій фікції – «війна всіх проти всіх». Однак у разі, коли умов суспільного договору не дотримано, Левіафан ризикує заглибитися в океанські пучини так, що вже не зможе вигребти. Але не через якесь там народне повстання – звісно, ні – а виключно через руйнацію його «організмових» структур, у наслідок чого знову запанує безначальна природа. Себто війна і хаос. Тоді волонтери вимушені будуть з власної волі присягнути іншому страховидному чудовиську. Вічний компроміс Прямо перпендикулярно Гоббсу відповідає на ці питання його нідерландський сучасник Бенедикт Спіноза . Спіноза вважав, що людина не «боїться і прагне безпеки», а прагне збереження життєвої сили, так званого « conatus’ у». Якщо у Гоббса джерелом об’єднання є договір на підставі страху, то у Спінози підставою для об’єднання є спільна вигода. Якщо перший гадає, що держава є штучною безпековою конструкцією, другий розуміє її як природне продовження колективної сили. Для першого закон є зовнішнім примусом, для другого – формою реалізації внутрішньої сили суб’єкта. За Гоббсом зміна влади катастрофічна за наслідками і нелегітимна. Для Спінози – легітимна, в разі коли влада суперечить розуму чи пригнічує життєву силу народу. У Спінози компроміс не є вимушеним рішенням через страх, а динамічною рівновагою сил, яка змінюється в залежності від афектів (станів тіла і розуму). Таким чином, суспільство — не порядок, встановлений раз і назавжди, а плинна форма колективного виживання, що тримається на здатності мислити разом. Почасти це пояснюється культурною та політичною атмосферою багатої й толерантної Нідерландської республіки, громадянином якої він був майже все життя. Водночас він був свідком перманентних війн, які мала вести республіка, відбиваючись від зазіхань сусідніх монархій. І котрі зрештою знищили республіканський лад. Тож Спіноза розглядає компроміс не як укладений акт, а як множинну субстанцію , що не підкоряється нікому і владу, яка народжується з позитивної сили спільноти. Що в його розумінні є субстанцією? «Під субстанцією я розумію те, що існує саме в собі і мислиться через себе.» - каже Спіноза. Нею може бути лише Бог/Природа, що не має зовнішньої причини, не створена і не обмежена. Все за чим ми можемо спостерігати - тіла, події,  уявлення, афекти – суть модифікації цієї субстанції, себто способи її прояву. Що ж є рушієм такого стану речей, якщо страху тут не місце? Ним є conatus – життєва   сила. «Кожна річ, наскільки їй це притаманне, прагне зберегти своє буття.» Conatus – це не біологічне виживання, а сутнісне зусилля бути собою, життєва інерція та стратегія тривання, але неусвідомлене, безвольне та безцільне – автоматичне як дихання. Отже, як це розуміти? Субстанція – це те, що існує без залежності. Conatus – це те, як ця субстанція реалізується в кожному модусі-прояві. Кожен модус (камінь, людина, ідея) не є частиною субстанції, але є її конкретною формою самовияву. Conatus – не акт волі, а режим існування. Річ не обирає «бажати» існувати – вона вже бажає, бо існує. Це стосується всього: каменю, людини, ідеї, держави. Камінь, який летить – «бажає» летіти, не тому, що має намір, а тому, що проявляє conatus як свою динамічну сутність. У людини це зусилля бути собою проявляється як афекти, бажання, розум, воля – усе це лише прояви conatus’а, його диференціації. Conatus – не егоїзм, а етика реального. Людина, яка прагне зберегти себе, не повинна шкодити іншим, бо це нераціонально. Таким чином conatus дорівнює розумності, спільному життю й зрештою свободі. Етика Спінози виникає з conatus’у, бо розуміння своєї природи веде до співіснування, а не до війни. Субстанція у Спінози – не «річ», а процес, що мислить і діє сам у собі. А conatus – ритм, за яким кожне буття намагається бути собою, будучи при цьому нічим іншим, як субстанцією в одній з її модифікацій. За такого погляду на реальність альтруїзм як суспільна ідеологія стає не лише можливим, але й єдино раціональним. Справа не в моралі, не в релігійних настановах, а в механізмах світобудови та гармонійному співіснуванні з ними. Прикметно, що за короткого життя Бенедикт Спіноза зазнав небезпечної слави єретика та вільнодумця. Його власна громада в Амстердамі піддавала його остракізму і зрештою відлучила, заборонивши використовувати власне юдейське ім’я «Барух» (благословенний). Головні твори Спінози були видані лише посмертно фламандською мовою та без зазначення імені автора, проте і вони були заборонені за кілька років.   Наступного разу ми зробимо крок завдовжки більш, ніж у 100 років і познайомимся з думками тодішніх мудрагелів щодо волонтерства та ваги соціального активізму в суспільстві.      Артур Всеволожський

З Нового часу, європейська несекулярна думка поступово розвінчує метафізичне уявлення про людину як істоту виняткову. І якщо Аристотель бачив у людині «політичну тварину», то з XVIII сторіччя вона починає мислитися як тварина в ряду інших, але з потенціалом розраховувати свої кроки наперед, аби переформатовувати зовнішнє середовище для покращання умов існування свого виду. Синхронно виникає перша принципова суперечність у лавах природознавців-прогресистів. Їй ми завдячуємо, з одного боку, уявленню Жана Батиста П'єра Антуана де Моне Ламарка  про цільову еволюцію та, з протилежного, концепції Чарлза Роберта Дарвіна  про сліпий добір в еволюції видів. При тому, що обидва мислили історію природи як безперервний процес становлення, де соціальне більше не окреме від природного. Тобто для обох еволюція організмів була платформою прогресу та вдосконалення. Тільки Ламарк припускав, що виграшні риси успадковуються направлено під тиском умов існування, що дозволятиме наступним поколінням кумулятивно збільшувати потенціал виживання, а не потрібні для цього риси атрофуватимуться. Тоді як Дарвін уважав, що еволюція відбувається випадково шляхом природного й статевого відбору – слабка особина не виживає, а сильна здатна залишити потомство і в такий спосіб закріплюються корисні організмові зміни. Ця логіка миттєво відкрила шлях для спекуляцій з приводу покращання людської породи. Кузен Дарвіна Сер Френсіс Голтон  – типовий вікторіанський вчений-аматор, що проявляв активність мало не в усіх галузях природознавства: від метеорології до психології, від акустики до статистики — начитавшись родича зрозумів еволюцію як прикладний інструмент селекції індивідів за ознаками, корисними для служіння імперії, продуктивної праці тощо. Яко фундатора науки «євгеніки» Голтона особливо обходило вирощування геніїв – як він сам – через спаровування особин із сильними спадковими ознаками таланту задля народження геніальних синів. Стосовно доньок не про що таке, звісно, не йшлося, адже слабка стать, тому і слабка, що біологічно нездатна на прояви духовної моці. Історики західної науки вважають Голтона предтечею і почасти батьком расової теорії, мізогінних студій, психометрії, технократичного утилітаризму та тоталітарного контролю.   Сливе з цього моменту біологія перестає бути просто наукою, а починає розглядатися – здебільшого соціопатами – як технологія керування майбутнім. Відтоді приналежність моральності чи емпатії до царини етики ставиться під сумнів, і навпаки більшої достовірності набуває думка, що це тільки-но біологічно зумовлені реакції. У цій частині ми станемо свідками розгортання дилемного обґрунтування природи соціального активізму в рамках біологічного детермінізму. І спробуємо зрозуміти, скільки тут вільного вибору, а скільки диктату моделі виживання. Лоренц Людям притаманна емпатія до ближніх, і навпаки ворожість та недовіра до дальніх. Під час небезпеки вони туляться до своїх і, м’яко кажучи, відштовхують тих, кого своїми не вважають (щоправда сьогодні в цьому питанні легко помилитися). Нобелівський лауреат, зоопсихолог та етолог Конрад Захаріас Лоренц  розглядав агресію як багатофакторну інстинктивну поведінку, притаманну всім тваринам, включаючи людину, і вважав її еволюційно необхідною для виживання виду, а адаптацію до середовища біологічною мораллю. Він гадав, що агресія накопичується і потребує вивільнення, подібно до гідравлічного тиску. Відповідно єдиним запобіжником для надмірної агресії в людських спільнотах уважав етнічну культуру, ексклюзивну традицію, що за певними шаблонами каналізують надлишок зайвої енергії у корисні для виживання моделі поведінки, як то захист території, благодіяння спрямоване на членів своєї групи, творчість тощо. І навпаки, якщо культурні шаблони втрачають релевантність вивільняється деструктивна енергія. Лоренц сприймав традиційну культуру з її усталеним поведінковим репертуаром і ритуальними обмеженнями чимось на зразок екосистеми, яка гармонізує тваринні інстинкти людини. Тому будь-які соціальні новації, технічний прогрес, імміграцію й подібні масові та структурні зміни екзистенційного ландшафту він уважав щонайменше руйнівними. За правильним сценарієм по Лоренцу, якщо агресія вивільняється у відповідь на культурно прийнятні зовнішні виклики, то вона не набуває руйнівних форм, а навпаки може слугувати стимулом, зокрема для добровільної діяльності на благо громади, і таким чином суспільний баланс не порушується. Якщо ж вольова відповідь спрямована на зовнішні виклики, які породжені чужорідним культурним тлом, відбувається, за словами Лоренца, «холостий вихлоп агресії». Що у перспективі веде до хаосу та ескалації насильства.  Таке розуміння соціальної механіки багато в чому пояснюється походженням і світоглядом, притаманним багатьом представникам його класу – батько Лоренца був успішним віденським лікарем; його часу – він народився на початку ХХ сторіччя і пішов з життя, коли воно добігало кінця; його національною приналежністю – він був австрійським громадянином і більш ніж лояльним підданцем Третього Райху. За його власним визнанням він яко «німецькомислячий природознавець» був переконаним націонал-соціалістом ще до того, як став членом цієї партії і почав працювати у нацистських установах. Лоренц брав участь у програмі расової селекції та пропагував ідеї про шкідливе змішування «біологічно несумісних» людських популяцій. Проте у поважні роки, коли його почали називати «гусячим татом» за афектовану і публічну любов до водоплавних птахів, на вивченні яких Лоренц побудував свою теорію, цей вельми медійний вчений не втомлювався повторювати, що його нацистське минуле було помилками молодості, хоча сорок років не така вже і молодість.   Сапольскі  Нейроендокрінолог і приматолог Роберт Моррис Сапольскі є крайнім лібералом і абсолютним детерміністом, позбавленим і краплини тевтонської сентиментальності. Такий немислимий для Лоренца світогляд він напевно прокоментував би у сенсі расової несумісності. В порівняння з детермінованою інстинктами волею лоренцовської людини, Сапольскі стверджує: людина – це біохімічна подія. Свободи волі не існує в жодному вигляді й не може проявитися в жодному плані буття. Все обумовлено генетикою, гормонами, ембріональним розвитком, травматичним досвідом і соціальним контекстом. Усе, що нам спадає на думку, всяка відчута емоція та всі наші прагнення є продуктом причинного ланцюга, який ми не здатні контролювати. Поєднання в одній голові крайнього лібералізму, що таки передбачає наявність свободи волі нехай і обмеженої, та крайнього детермінізму, що заперечує саму можливість сякої-такої волі, здавалося б є сутим парадоксом, але Сапольскі це анітрохи не засмучує. Свобідної волі немає, але замість неї існує усвідомлена відповідальність, ба навіть і не усвідомлена. Відповідальність за невідворотні наслідки автоматичних дій, які коїть біологічна істота. Якби Сапольскі не був відомий як затятий атеїст, вільно було б сказати, що його доктрина відгонює чимось дуже вітхозаповітним. Прикметна його активність, спрямована проти сучасної юридичної системи, яка мститься і осуджує за вчинки, що скоєні не свідомо. Хоча в сучасній юридичній практиці існує поняття «злочин, скоєний в стані афекту», який пом’якшує провину, однак для Сапольскі це облудна напівміра. Адже вся наша діяльність – суцільний афект. Відтак юридична система перетворюється на механізм безпідставної помсти з боку фрустрованої публіки, яка наразі продовжує вірити, що злочин – особливо жахливий – є вільним вибором підсудного. Сапольскі не раз виступав у судах як запрошений експерт по справах про особливо жорстокі вбивства і переконливо доводив, що конкретний підсудний просто не мав шансів не скоїти свій злочин. Його генетика, дитячі травми, гормональний фон, мозкові розлади і тощо, тощо прямо скеровували його до певних дій і про свобідну волю тут аніяк не може йтися. То що ж робити в ситуації, у який ми не можемо знайти винуватого і навіть зрозуміти причини наших дій? Відповідь Сапольскі – інклюзивність, емпатія, соціальний активізм, індивідуальна та суспільна відповідальність. Відмова від хибної настанови думати, що ми робимо свідомий вибір на користь того чи іншого. Відмова від лицемірного засудження, катування і вбивства тих, хто скоїв жорстокі злочини. Ми маємо нейтралізувати рецидиви їхніх злочинів, для чого потрібно їх ізолювати і реабілітовувати шляхом нейроетичної превенції. Розбудовування соціального середовища, яке мінімізує стрес і агресію, що не карає, а намагається адаптувати, наскільки це можливо. Впровадження секулярної, гуманістичної етики, що не визнає гріха, але визнає біль. Ревізія значно під’їденої ідеалістичними нашаруваннями матриці гуманізму через призму науки. Отже, ми маємо два полярних погляди біологів на соціальний альтруїзм. Одна позиція ґрунтується на тому, що в основі соціального активізму лежить егоїстична інстинктивна агресія. Вольовим рішенням, жертвуючи чимось на благо спільноти, індивід фактично стверджує свої права уважатися її невід’ємним членом і в такій спосіб долає чуття власної безпорадності перед загрозою, що може нависати над окремим представником певної групи. Тож, допомагаючи оточенню наш абстрактний волонтер об’єктивно збільшує власні шанси на виживання. Друга позиція полягає у тому, що альтруїстична дія спричинена станом свідомості «волонтера» і в жодному разі не є його вільним вибором, адже такий його благодійний стан сформувала сума факторів від виховання і умов зростання до спадкових захворювань і атмосферного тиску в моменті. В світлі такого підходу благодіяння виглядає доволі карикатурно, ніби янголи доброчинства гойдаються на хмарках біохімічної зумовленості, а їхні крильця ростуть з гормонального фону. Таким чином, відштовхуючись від тваринних реакцій Homo Sapiens, наступного разу поглянемо на волонтерство як дію істоти вищезгаданого виду з філософської точки зору. Артур Всеволожський

Слово «волонтер» стає відомим в Європі на межі 16 та 17 сторічь. Так тоді називали того, хто добровільно зголошувався на військову службу, зокрема за власний кошт. Отже, первинно в його значенні співіснують такі поняття, як вільний вибір і боротьба. Згодом мілітарність цього слова значною мірою блякне, натомість волонтерами починають іменувати тих, хто за власним бажанням опікується суспільно корисними справами. Сьогодні ми знаємо волонтерство переважно як гуманітарну діяльність заради викорінення різноманітних вад і недоліків, з якими також з різноманітних причин державні служби не можуть упоратися належним чином. При цьому слід відзначити політичну підозру з боку держави до волонтерства як анархічної сили, що конкурує з державою і від’їдає шмат її абсолютного суверенітету. Сам факт наявності волонтерів свідчить про визнання функціональної неспроможності держави. А у тоталітарних чи авторитарних системах волонтер — це завжди потенційний ворог. Приміром у сьогоднішній РФ волонтерів змушують публічно присягати режиму та всіляко славословити мілітаристську політику і її головного провідника. Втім, це, так би мовити перехідна модель заперечення, а, скажімо, в таких жорстко тоталітарних утвореннях як СРСР чи Третій Райх будь-які спроби волонтерської діяльності безальтернативно переслідувалися. З моменту впровадження незалежності, впродовж летаргійного громадянського сну, який так довго навіювали пострадянські владоможці, українці не дуже вирізнялися доброчинністю. І така політична лінія правлячих кіл виглядала більш ніж виправданою. Адже громадянська активність у будь-якому вигляді сприймалася ними як така, що становить загрозу їхньому безтурботному паразитуванню на тілі території, що якимось для них незбагненним чином дісталася їм у прокорм. Стратегічною тезою цього компрадорського урядування стало гасло «Збереження стабільності». Адже для консервування комфортного існування правлячої верхівки необхідно було приспати зародки громадянської активності. Й довший час ця політика влади здебільшого виявлялася успішною настільки, що активістів демократичного руху вустами претендента на вищу державну посаду можна було називати «казламі, што нє дают нам работать». І маса, в принципі, приймала це як належне. «Господарники» господарювали, а громадяни на виокремлених для них владою ділянках суспільного простору потроху дбали про своє. Відносини між владою і громадянами в Україні можна було описати за допомогою наступної пропорції: ви нас не чіпаєте, а ми не звертаємо на вас уваги. При тому, що стагнація поглиблювалася, а боротьба між кланами посилювала політичну кризу та ідейно розколювала суспільство. Згідно зі Світовим рейтингом благодійності на 2013 рік, Україна посідала в його списку лишень 103-тє місце серед 135 країн. Зазвичай, такий низький рейтинг дослідники пояснюють недостатньо щільним соціальним капіталом середньостатистичного населення колоніальних чи постколоніальних спільнот, розуміючи під цим обшир горизонтальних зв’язків між людьми, що дозволяють їм діяти заради спільної мети. Однак відомий афоризм «моя хата з краю» – що начебто відбиває сутність українського характеру – свідчить радше про культурно-історичний формат, в якому поневолена людність боронить свою свідомість і триб життя від зазіхань загарбників, а не про «недостатньо щільний соціальний капітал». Перпендикулярно до висновків коментаторів і смислу цього рейтингу постає той факт, що наступного року після того, як ми дізналися про своє 103-тє місце, українці стрибнули в ньому ледь не на перше місце. Отже, механізм активізації соціальної взаємодії спрацьовує якось інакше. У країні з політичною недовірою, де вибори є радше обміном недовірами, волонтерство стає способом повернути собі агентивність, індивідуальний суверенітет, хай навіть не через виборчу урну, а через розповсюдження харчових наборів, піклування за людьми з інвалідністю чи боротьбу з ґендерно зумовленим насильством. Воно формується не як продовження політичної програми, а як політика без інституції, що заповнює політичну порожнечу. Під час громадянських випробувань активістська свідомість, зокрема втілена у волонтерському русі, сягає апогею. Показово, що в незалежній Україні ми знаємо три потужні хвилі громадського активізму: 2004 р., 2013–2014 рр., 2022 р… Всі три хвилі в тій чи іншій мірі спричинені відчуттям тотальної загрози існуванню національної спільноти. Так, поштовхом до Помаранчевої революції стала фальсифікація результатів виборів та подальші антидержавницькі дії частини владної верхівки. Злочин московських посіпак проти засадничого права громадян демократичної держави обирати гаранта конституції шокував багатьох. І відповіддю на це стало широке розуміння того, що не тільки дбання про власний добробут, але й індивідуальна політична активність впливає на якість життя довкола. Революція Гідності була збурена насильницькими діями щодо студентів, які протестували проти відмови тодішніх урядників, на догоду Кремлю, від курсу на європейське майбутнє. А всі подальші трагічні події лише закріпили у свідомості людей волю протидіяти ворожим силам і підтримувати ближніх. Окупація, руйнування міст і сіл, геноцид… З цього часу український волонтерський рух перетворюється на потужну багатоцільову індустрію, яка обіймає всі прояви національного життя — від потреб оборони до піклування про немічних людей. Волонтерство стає варіантом ідеальної держави з урахуванням того факту, що воно існує в рамках держави далеко не ідеальної. Утім, щоденні трагедії, біль і сльози можуть трансформуватися у відчуття безвиході й цілковитої марності будь-яких зусиль. Після спалахів ентузіазму природно відбувається спад активності — кажуть фахівці з психічного здоров’я. Мабуть, для такої несталої нації, як наша, різниця між повселюдним запалом і такою самою апатією відчувається особливо виразно. Проте це зовсім не є якоюсь виключно українською особливістю. В усіх національних спільнотах і навіть нечисленних групах відбувається щось схоже, адже ми — єдиний біологічний вид, і форми нашої соціалізації відрізняються, сказати б, лише стилістично. Позатим, що мотивує волонтера віддавати свій час, сили чи кошти до певного моменту абстрактним людям або справам? У чому коріння соціального альтруїзму? Деякі еволюційні біологи стверджують, що внутрішньогруповий альтруїзм є інстинктивною реакцією соціальної тварини на зовнішні загрози. Приміром, атака хижака чи стихійне лихо змушує її діяти альтруїстично щодо членів її прайда, табуна чи рою. Про це ми поговоримо наступного разу. Артур Всеволожський

Усвідомити значення волонтерства як втілення правозахисної діяльності в історії європейської цивілізації є річчю не лише помічною для тих, хто сьогодні залучений до цієї діяльності, але і тих, хто бажає глибше збагнути, чим є європейська цивілізація у своїй основі. Починаючи з моменту, коли християнська доктрина проголосила, що страждання слабких і немічних варті уваги, ця теза довший час лишалася пропагандистським маніфестом та політичною маніпуляцією. Адже гарантувала слабким і немічним компенсацію у світі потойбічному, а у світі поцейбічному закликала змиритися зі своїми нещастями, паралізуючи в більшості аспектів будь-який індивідуальний супротив і соціальний рух. Таким чином християнство заперечило Аристотелеве означення людини як політичної тварини, що було основоположним елементом елліністичного світогляду, наполягаючи, що людина це створіння Боже і внаслідок залежить від політики його намісників на землі. Проте західне християнство через розділення церковної і світської влади уможливлювало формування незалежних від обох гілок влади протогромадських інститутів і розповсюдження неортодоксальних поглядів. Приклад тому доба Відродження і паралельний їй рух Реформації. В цей час зароджується ідея права на вільну від догматів інтелектуальну інтерпретацію реальності. А від поширення такої вибухової ідеї недалеко до притаманного Європі і понині способу оцінювати факти, що загальновідомий як критичне мислення.   Конфлікт між виборюванням і захистом прав – з одного боку – і заперечення новацій, що невідомо до чого призведуть – з другого – з кожним витком європейської історії набувають усе більш гострого характеру. І місце волонтерства в цьому конфлікті у перших лавах. У зв’язку з чим виникає чимало питань, відповісти на які однозначно і односкладно важко. Приміром волонтерство є благодійністю в чистому вигляді чи обумовлюється якимись додатковими і зовнішніми обставинами, наприклад, політичними? Іншими словами, емпатія волонтера розповсюджується безумовно на всіх або тільки на вибіркові групи бенефіціарів? Чи є волонтерство тотожним соціальному активізму, якщо ні, то чим вони відрізняються? Чи впливає волонтерство на зміну сталих суспільних  інститутів, якщо так, то в який спосіб? Зрештою, як новочасна європейська філософська думка рефлексувала з приводу свободи волі та індивідуальної відповідальності, без яких еволюція соціальних відносин і, зокрема їхній феномен – волонтерство, неможлива? Ці питання і відповіді на них  ми збираємося висвітлити у серії дописів. Європейські філософи, соціологи та правознавці різних епох, поділяться з нами своїми міркуваннями з означеного приводу. Що відкриє, на наше сподівання, розуміння шляху, який подолала європейська гуманітарна думка за останні майже п’ятсот років. Артур Всеволожський

Ексклюзивний світогляд породжує ідеологію, яка протистоїть всякому не стереотипованому сприйняттю реальності, а ґрунтована на такому сприйняті комунікація сповнена негативу стосовно різноманітних відмінностей і новацій. Ексклюзивний, у цьому сенсі, значить консервативний, традиційний, усталений – такий, що відкидає зміни у слововжитку, поведінці чи трибу життя. Ідеальним взірцем агресивної ексклюзивної ідеології постав гітлерівський нацизм, який виключав з числа компатріотів усіх, хто не міг довести чистоту своєї арійськості. Чи відрізнявся неповноцінністю в якийсь інший спосіб: приміром, був людиною з інвалідністю, мав неправильну сексуальну орієнтацію або дотримувався хибних, на думку нацистів, поглядів. Ближчим до нас прикладом ідеологічної ексклюзивності є московський рашизм. Бути на них не схожими – це злочин і хвороба одночасно. Мати відмінні від їхніх переконання є контагіозним збоченням. А супротив «російському ладу» має каратися на горло. «Ну, чому, чому ти такий нєрускій!», - у розпачу питає росіянин – і це звучить дуже, дуже ексклюзивно.   Чи є інклюзивність політичною технологією Прибічники ексклюзивності відповідають на таке питання ствердно. Ба більше вони упевнені: що це підривна ідеологія і безпринципна маніпуляція. Традиціоналісти-консерватори вірять, що завданням пропаганди інклюзивності є їхнє ідейне обеззброєння, що призведе до вивищення над ними всякого ґатунку меншин, які вони звикли зневажати і за рахунок яких уважати себе гідними кращої долі. З одного боку, це гідний жалю егоїзм, що шукає собі виправдання, й елементарна ксенофобія дезорієнтованої істоти в незвичних умовах. А з іншого, культурна спадщина – віки стигматизації тих, хто так чи інак відрізнявся від домінуючої більшості й кого більш-менш безпечно можна звинувачувати у власних негараздах чи призначати цапами-відбувайлами за щось зле і незрозуміле. Утім, поза культурними та психологічними нашаруваннями сутнісне розрізнення займенника «ми» на інклюзивну та ексклюзивну парадигми корениться у тому, що інклюзивне ми означає «я, ти і, можливо, ще хтось» і навспак ексклюзивне ми  означає «я, можливо, ще хтось, але точно не ти». Отже, інклюзивність обіймає та залучає до єдиного кола ті форми і прояви гуманності, що не загрожують проявам гуманності інших і в ширшому розумінні життю як такому. Звідси постає, наприклад, екологічний порядок денний, боротьба за права тварин, так званий політичний «піратський» рух і купа схожих за спрямуванням правозахисних номінацій. Ті, хто поділяють такі ідеї, уважають інклюзивність єдиним підходом, що здатний знизити конфліктність у суспільстві та захистити гідність історично упосліджених соціальних груп і форм життя. Однак упровадження цього підходу в суспільні відносини в першу чергу наражається на відторгнення інклюзивної риторики у вигляді незвичних мовних новотворів. Її спрямовану атаку на традиціоналістську лексику, що відбиває дискримінаційний чи аб’юзивний наратив, який колись усталився щодо певних груп. Зачіпає насамперед нав’язуваний слововжиток, а не зміст, який за ним не хочуть бачити. Адже здебільшого мало-хто при здоровому ґлузді заперечуватиме проти ґречного ставлення до всякого роду меншин і всякого ґатунку особливостей. Принаймні така тенденція існувала з другої половини ХХ сторіччя і зберігалася до початку 2010-х років у межах євроцентричного світу. Вимоги політкоректної комунікації, що засуджують історичні прояви дискримінації на основі етнічної приналежності, ґендеру, віку, інвалідності чи сексуальної орієнтації сприймаються прихильниками ексклюзивності як насильство над мовою, культурної спадщиною та природою як такою. Парадокс у тому, що відчайдушна боротьба правозахисників проти дискримінації та насильства виглядає в очах навіть помірковано консервативної аудиторії як сута дискримінація, насильство та підрив основ світоустрою. Справа, звісно, не лише в риториці та незвичному слововжитку. Лякає злам патріархальної матриці, освітні та юридичні новації, толерантність до імміграції, мультикультуралізм – поступове витіснення традиціоналістської парадигми ліберальним плюралізмом. Зараз зрозуміло, що процес відбувався занадто стрімко в рамках історичного часу і був адаптований далеко не всіма на відносно обмеженій території євроцентричної цивілізації. Одні суспільства-нації, і навіть окремі громади, були більше підготовлені до сприйняття цінностей інклюзивного світогляду, інші – менше, а деякі – зовсім не готові. Також безсумнівно, що фрустрацією, спричиненою привидами тотальної емансипації, не могли не використати право-радикальні популісти. Ексклюзивна ідеологія на марші Для політичного порядку денного правих популістів танці на «правах людини» перетворилися на пропагандистську золоту жилу. Права людини вони представляють як зловісну конспірологію, правдивий жупел, що ось-ось проллється на голови людей з консервативним світосприйняттям. Тридцять років тому праві популісти являли собою жменьки маргиналів, проте сьогодні це серйозна потуга, що як каток чавить політичних конкурентів. «Немає аніяких «прав людини»,- твердять праві екстремісти,- є незмінні права роду, корпорації, нації – чогось єдиного і обов’язково гомогенного. Є традиційні цінності, заповідані Адаму з Євою, і жодні модифікації допотопних цінностей не припустимі. Ваші вожді залізною рукою захистять вас від чужинців і покарають ізгоїв. Ваші патріархи не дадуть вам з’їхати на духовні манівці. Ваші мужі дадуть вам усе, що вам насправді треба. Жодних збочень, жодних непорозумінь – усе ясно і просто як день.» Чи дійсно так просто і так ясно? І чи дійсно це щирі переконання? Пригадується, що пізньорадянські ідеологи доби застою зі схожою аргументацією шпиняли «права людини», що сунули на них з «гнилого капіталістичного заходу», і то була начебто комуністична риторика. Сьогодні ж поборення «прав людини» очолюють президент-забудовник разом з президентом-гебістом і ніщо не заважає їм просувати цей засмальцьований наратив. І для багатьох це звучить як модерна, оптимістична, революційна програма. Коло цих людей сьогодні ширше, ніж коло прибічників інклюзивного лібералізму, тому світ знову лихоманить, як це було в часи пришестя більшовизму, нацизму та схожих єресей. Наразі виглядає так, що вплив ексклюзивної ідеології набуває глобального характеру. Як це відіб’ється на суспільному кліматі, зокрема, українському? Найбільш очевидним видається, що інклюзивна риторика буде згорнута в публічному просторі. Відтак увага до політики безбар’єрності відійде на другий план. Питання захисту прав людини також деактуалізуються, принаймні, їх штучно намагатимуться позбавити всеосяжного характеру, вилучаючи, наприклад, такі аспекти, як ґендер та сексуальна орієнтація. Стосовно просування «традиційних українських» цінностей, безсумнівно, буде зроблено чимало. Феміністичні та антиколоніальні студії, які так збагатили суспільствознавчу науку України також будуть, у кращому випадку, відсунуті з чільних позицій в угоду псевдопатріотичному дискурсу. І безумовно, наслідки війни, постконфліктний стан країни зіграють свою роль у зниженні ваги ліберальних цінностей у суспільному розвитку. Завжди можна сподіватися, що реакційна хвиля схлине разом з добою панування аморальних диктаторів-популістів, які її осідлали. Проте неможливо уявити собі ступінь падіння гуманітарних цінностей під час світової кризи. Втім, спираючись на історичний досвід виходу з мороку Другої Світової війни і на підставі цього прецеденту, можна передбачити, що чергова фаза гуманізації та прогресу в історії людства буде масштабнішою, філософські глибшою і політично більш міцною. Артур Всеволожський

На третю річницю діяльності ГО «Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68» відбулося урочисте відкриття першої черги реабілітаційного центру-шелтеру для осіб з інвалідністю та ветеранів війни, профінансованої в рамках програми «Драйв інклюзії 2.0». Однак відзначення річниці далеко не обмежилося цією безумовно вкрай важливою подією. Ювілейний захід – у якому приймали участь представники міської адміністрації, громадських об’єднань, а також побратимські волонтерські команди та благодійні фонди України – складався з кількох етапів. Окрім відкриття відремонтованого реабілітаційного центру тривалого перебування від Голови ЦНГД  «Волонтер-68» Галини Харламової пролунав загальний звіт про діяльність організації. Відбулася також презентація звіту за програмою «Драйв інклюзії 2.0.», яка реалізується у межах проєкту EMPOWER, фінансованого Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Європейським Союзом та реалізується GIZ Ukraine. З привітальними словом до команди «Волонтер-68» виступило багато гостей. Зокрема заступник харківського міського голови з питань доступності, ветеранської політики та внутрішньо переміщених осіб, Юрій Шпарага відзначив унікальний досвід і надзвичайну суспільну значимість гуманітарної діяльності нашої команди у площині допомоги людям: "що опинилися в найвразливіших життєвих обставинах. І робить це саме там, де державні інституції іноді просто не встигають". У не формальній атмосфері проходив фаховий обмін думками щодо налагодження партнерських стосунків і координації зусиль між акторами у суміжних ділянками волонтерської діяльності. Зокрема мала місце фасилітована дискусія щодо максимізації рівня інклюзійності об’єктів загального користування. Завершився захід фуршетом та врученням подяк партнерам. Ми команда «Волонтер-68» щиро дякуємо нашим друзям, колегам і партнерам за вітальні слова і за спільну участь у відзначенні по-справжньому знаменного для нас дня. Запрошуємо всіх на наш наступний ювілей.

Послуги з соціальних перевезень та евакуації м. Харків                                                                                                       21 червня 2025 року Замовник: Громадська організація«Центр надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68» за проєктом «Драйв Інклюзії 2.0», який реалізується у межах проєкту EMPOWER, що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку (BMZ) спільно з Європейським Союзом та реалізується GIZ Ukraine, оголошуєпро проведення Тендеру з соціальних перевезень та евакуації.   Дата оголошення тендеру 21.06.2025року Термін подання тендерних пропозицій 06.07.2025року(включно до 23.59 годин) Дата оголошення переможця 07.07.2025року Предмет закупівлі Послуги з соціальних перевезень та евакуації. Детально перелік робіт та технічних  умов надається в Додатку до даного Оголошення. Форма оплати Безготівковий розрахунок Умови оплати Оплата здійснюється по факту виконаних робіт щомісячно впродовж 3 робочих днів після підписання акта надання послуг. Строк виконання робіт З 7 липня  2025 року по 30 вересня 2025 року Умови участі у тендері: ●   Лист-заявка від учасника (в довільній формі з обов’язковим зазначенням про бажання прийняти участь у тендері, обізнаність з умовами проведення тендеру, наявність досвіду надання вказаних послуг та згодою на обробку персональних даних); ●  Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (наявність відповідних видів економічної діяльності,інформаціяпро посадових осіб тощо); ●  Пропозиція вартості послуг.   Пропозиції, направлені після 06.07.2025 року, не розглядаються ( для поштових відправлень дата прибуття на відділення Нової пошти Харків відділення №99 – 06.07.2025р.)  . Пропозиції, які  перебільшують 149 800,00 (сто сорок дев'ять тисяч вісімсот) гривень не розглядаються. Пропозиції приймаються за принципом «один учасник = одна пропозиція», у разі надсилання кількох пропозиції участь у тендері приймає лише перша з отриманих пропозицій. До оголошення переможця інформація про пропозиції не розкривається.   Заявка та документи до неї приймаються в закритих конвертах, з обов’язковим зазначенням на конверті: теми листа: «Пропозиція на конкурс «Послуги з соціальних перевезень та евакуації» та найменування учасника конкурсу   Заявки приймаються нарочним (кур’єрською доставкою) за адресою м. Харків, Макіївська 51А, контактний тел 0991610348. Або Нова пошта : відділення №99, Отримувач ГО «ЦНГД «Волонтер-68» Код ЄДРПОУ 44808422, телефон 0991610348, відповідальна особа Касьянова Вікторія. ВІДПРАВЛЯТИ НА ОРГАНІЗАЦІЮ.   Уточнення та питання можете надіслати до 01.07.2025 включно, на електронну адресу vvolonter68@gmail.com Критерії відбору переможця ( в порядку значущості):   Технічні вимоги ( обов’язкові для участі в конкурсі) ●  Наявність досвіду щодо здійснення евакуаційних перевезень, що підтверджується листом в довільній формі. ●  Наявність засобів для вантаження маломобільних осіб, що підтверджується листом в довільній формі. Переможешь обирається за кількістю набраних балів. Кандидат, який набрав максімальну кількість балів обирається переможцем. Максімальна кількість балів 100  балів. Крітерії 1.     Цінова пропозиція вартості послуг, максімальна кількість балів 50 балів за найнижчу пропозицію. Усі наступні пропозиції отримують бали за убиванням з кроком 10 балів , наприклад 50-10=40, 40-10=30 і так далі. 2.     Наявність кодів КВЕД відповідної діяльності 25 балів, відсутність 0 балів 3.     Досвід виконання робіт 25 балів, відсутність  0 балів Результати тендеру будуть повідомлені  не пізніше 4 робочих днів з дати прийняття рішення про визначення переможця шляхом надсилання відповідних повідомлень всім учасникам закупівлі електронною поштою.       Додаток до Оголошення про Відкритий Тендер  від 21.06.2025 року Послуги з соціальних перевезень та евакуації/ Appendix to the Open Tender Announcement from 21.06.2025 Social transportation and evacuation services   № Наіменовання послуг/ name of services Одиниця виміру/ unit Кількість/ number 1 Послуги з патронажних  та евакуаційних перевезень маломобільнихосіб/осіб на кріслах колісних по Харківській області та м. Харкову, які включають роботу водія та екіпаж ( від 2 до 4 осіб залежно від ваги хворого) завантаження/розвантаження з висотних будівль, витрати на пальне, амортизацію. Роботи передбачають ненормований графік робіт ( цілодобово за потребою) та виїзд  до зон наближених до лінії бойових дій. Один кругорейс /one round trip 100

Згідно «Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю», інвалідність є не лише медичним станом, а й наслідком взаємовпливу порушень здоров’я та бар’єрів, що заважають повноцінній участі у суспільному житті. Таким чином в основу було покладено соціальну модель інвалідності, а не клінічну картину захворювання, що радше таврує людину, ніж полегшує життя. За тим же соціальним принципом оцінює функціональні обмеження «вашингтонський протокол», що базується не на діагнозах, а на труднощах у повсякденній діяльності: наскільки людина добре бачить, чує, пересувається чи може вільно спілкуватися тощо. Як усякий кумулятивний ефект цивілізаційне переосмислення людської цінності поза межами продуктивності вплинуло на зростання уваги до прав людини. Зокрема це стосується прав меншин і політичної необхідності юридично закріпляти права інакших. Це також забезпечило зсув у розумінні того, що треба відходити від формальної опіки до гарантування прав і ширшої їхньої соціалізації. Бар’єрність Бар’єри для людей з обмеженнями проявляють себе фізично, інформаційно, комунікаційно та культурно й псують якість їхнього життя багатошарово та багатовимерно. Тож улаштування самих тільки пандусів системну проблему вирішити не можуть. Те, що для осіб без інвалідності є неприємністю чи епізодом, для людей, котрі мають обмеження може перетворюватися на нездоланну перешкоду або серйозну психологічну травму. Мова йде, скажімо, про такі начебто «не критичні» речі, як паперова бюрократія, непридатні інтерфейси, шаблонне мислення у спілкуванні. Для годиться, нагадаємо про деякі з них: низька доступність інфраструктури; суспільна стигматизація: нерівний доступ до освіти, працевлаштування, політичного процесу; емоційна втома від хибних зовнішніх оцінок, страх бути об’єктом жалю чи глузування… Інвалідність перетинається з іншими ідентичностями — вік, стать, етнічність, економічний статус. Наприклад: за даними UN Women  жінки з інвалідністю принаймні в 2–3 рази частіше піддаються насильству, включно такому, що чинять члени сім’ї, партнери або доглядальники в інституціях; BMC Women’s Health   у дослідженні зі Швеції стверджує: жінки з інвалідністю майже вдвічі частіше зазнають насильства від інтимного партнера, ніж ті, хто не має інвалідності; Світовий Банк : «дівчата й жінки з інвалідністю можуть зазнавати до 10 разів більше насильства, ніж інші». Запобігання інтерсекційній (перехресній) дискримінації вимагає складних, гнучких підходів до комунікації. Інклюзивна комунікація Спершу, визначимося з термінами і поняттями. Інклюзивна комунікація не дорівнює політичній коректності. Політкоректність — це свідоме уникання образливих форм. Фільтр, який дозволяє прорідити стигматизуючу мову від стереотипних уявлень, безпідставних упереджень та аб’юзивних ярликів. Тоді як інклюзивна комунікація є підмурівком створення умов для повноцінної взаємодії всіх груп у їхній найповнішій інтерсекційності. У цьому розумінні політична коректність є лише передумовою інклюзивної комунікації. Спілкування в рамках інклюзивної комунікації передбачає, так би мовити «форматування діалогового вікна» і це не тільки звичайні емпатія і делікатність – на жаль, не всім притаманні – але й усвідомлення ширшого контексту, в якому існує людина з фізичними або ментальними обмеженнями. Часто-густо наше щире співчуття, особливо форма, в якій ми його виказуємо, може сприйматися його об’єктом як приниження, зайвий патерналізм чи пряма образа. Не забуваймо, ми спілкуймося з людиною, а не з його діагнозом. Уникаймо зменшувальних форм: «бідненький», «інвалідик». Кажімо: людина з порушенням зору або слуху, а не сліпий чи глухий. Бо, знову ж таки, це ніяк не визначає якості певної особи, а навпаки масштабує особистість до рівня вади.  Не перебільшуємо ані страждання, ані героїзм. Адже люди з тими чи іншим порушеннями навчилися жити з ними і радше компенсували їх, удосконаливши альтернативні здібності чи можливості. Не робімо припущень щодо здатностей людини, виходячи з її фізичного вигляду. Ставимося до дорослих з відповідної до їхнього статусу повагою, а не як до неповноправних дітей. Особливості інклюзивної комунікації Комунікація з особами з порушеннями зору має конкретні вимоги. Необхідно представитися, представити усіх дотичних до розмови присутніх. Під час спілкування продовжуємо користуватися мовою тіла, що позначатиметься на тембрі нашого голосу і надасть співрозмовникові додатковий емоційний контекст. Слід повідомляти, коли припиняємо розмову. Комунікація з особами з порушеннями слуху, очевидно має інші характеристики. Спочатку обов’язково треба з’ясувати, який вид спілкування найбільш зручний для комунікації. Це може бути читання по губах, жестова мова, письмова комунікація або ж бесіда за посередництва сурдоперекладача. Завжди важливий зоровий контакт. Потрібно висловлюватися читко, але не надто повільно, не кричати, що може створити дискомфорт для тих, хто користується слуховим апаратом. Комунікація з особами з порушеннями мовлення також має починатися з визначення найзручнішого способу спілкування: письмо, малювання. Ця взаємодія вимагає терпіння і розуміння того факту, що ми маємо справу з особою з порушеннями мовлення, а не тим, хто має інтелектуальні порушення. Комунікація з особами з інтелектуальними порушеннями має спеціальні вимоги і застереження. Необхідно ставити питання у різний спосіб, аби пересвідчитися, що людина зрозуміла нас, а ми її. Слід ставити загальні запитання, для відповіді на які достатньо однозначної реакції – так/ні. За можливості незле підготуватися до комунікації з людиною з такими порушеннями: розпитати тих, хто знайомий з нею, який спосіб спілкування може бути найбільш ефективним. І наостанок… Чи є на сьогодні політика інклюзивності сталим процесом і незмінною цивілізаційною стратегією принаймні в Європі? Відповідь: ні. Найближчим часом можливе гальмування процесу, ба навіть декларативна відмова від цього курсу. Це станеться, хоча б через те, що сягає піку агресивна ексклюзивна хвиля, котра заперечує цінності та настанови інклюзивності. Путін, Трамп, праворадикальні рухи, релігійні консерватори, «Глобальний Південь» – всі вони заперечують цивілізаційний тренд ЄС. Навіть у середині самого союзу фактично половиною громадян інклюзивна політика відкидається як насильство з боку «брюсельських бюрократів», що засвідчують останні результати виборів до Європарламенту. Таким чином, можна зробити наступний висновок: ліберальна інклюзивна політика є рішучим і яскравим поступом у гуманітарній царині, яка наражається на політичний опір правопопулістської опозиції в середині та тиск деструктивної пропаганди зовні. Ці вороги інклюзивності мають твердий ґрунт під ногами, а саме ксенофобією, густо присмаченою інерцією.

Команда волонтерів: Злагоджена команда з перших днів війни Зібрано команду волонтерів для гуманітарної допомоги та евакуацій. Пройдено тренінги Червоного Хреста з надання першої допомоги. Постійна співпраця з державними організаціями та міжнародними благодійними агенціями (ООН, ОСНА). Участь у кластерах: Захисту, Медичної допомоги, Гігієни, МКП. Транспорт і евакуація: Ефективний автопарк Отримано 3 евакуаційних авто: 2 амбуланси та 1 мікроавтобус. Додано 5 легкових авто від волонтерів. Евакуйовано понад 2,000 осіб, включно з людьми з інклюзією, дітьми та сім'ями. 700 осіб розміщено у соціальних закладах України та ЄС. Гуманітарна допомога: Широка підтримка в умовах війни Роздано допомогу 5,000 родинам. Допомога людям у бомбосховищах, пологових будинках та гуртожитках. Організовано постачання продуктів харчування до гуманітарних центрів. Особливі досягнення: Евакуація дитячого будинку сімейного типу ( 17 осіб). Організація перевезення людей з інклюзією залізничними вагонами (5 вагонів). Розробка унікальних методик евакуації маломобільних груп. Патронажні перевезення: Допомога на місцях 50 патронажних перевезень у Харкові та області. Надано допомогу у 30 кейсах індивідуальної підтримки. Співпраця та визнання: Авторитет і партнерство Підписано меморандуми з департаментами соцзахисту та охорони здоров’я. Визнання у світових медіа за організацію евакуацій. Постійна підтримка військових. Більше дізнатися ви можете завантаживши файл нижче

26 липня 2023 року спільно з Благодійним фондом «Схід SOS» і нашим центром надання гуманітарної допомоги «Волонтер-68» у Харкові було відкрито перший транзитний шелтер з доглядом 24/7 для людей з інвалідністю, залежних  від сторонньої допомоги. З 26 липня 2023 року на початок червня 2025 у нашому пункті тимчасового перебування, котрий ми звикли називати шелтером «Без меж», у різний час перебувало 338 осіб. Внутрішньо переселені особи, пенсіонери, маломобільні та люди з інвалідністю – всі ці категорії у більшості випадків можна прикласти мало не до кожного з підопічних шелтера «Без меж». Як функціонує цей соціальний заклад? Напевно, найточніше нашу діяльність було б назвати невідкладною гуманітарною допомогою. Складовими котрої є невідкладна медична допомога; невідкладна санітарна та морально-психологічна допомога; невідкладна юридична допомога. І зрештою, пошуки гідного і перевіреного місця для постійного перебування людей, які тимчасово знаходяться під нашою опікою і захистом. Тож, мабуть, варто описати увесь процес у його поступовості. До нас часто-густо привозять людей фактично у непритомному стані, виснажених літніх людей, лежачих хворих зі страшними пролежинами та гангренозними абсцесами, маломобільних, які тривалий час були позбавлені необхідного догляду. Щойно евакуюваних з-під обстрілів… Коротше кажучи, людей у шоці з величезними проблемами зі здоров’ям, загубленими документами і тощо, тощо. Наше завдання за місяць по можливості дати раду їхньому психофізичному станові. Це вочевидь включає медичне обстеження, консультації профільних фахівців, за необхідності амбулаторне або стаціонарне лікування, а також реабілітаційні процедури у самому шелтері для чого маємо спеціалістку, котра допомагає нашим бенефіціарам на постійній основі. За той же час нам необхідно впорядкувати проблемиз їхнім соціальним статусом: відновлення документів, переоформлення банківських карток, за потреби встановлення групи інвалідності. У разі, коли стан підопічного стабілізовано, проблеми юридичного та фінансового характеру внормовано – і за умови, що місце постійного перебування знайдено, перевірене та погоджено –настає момент логістичного планування: як доставити нашого бенефіціара до пункту призначення постійного проживання у максимально комфортний для нього спосіб. Що це може бути? Звичайно, це можуть бути родичі, якщо їхні обставини дозволяють прийняти близьку людину, але частіше ми маємо справу з геріатричними пансіонатами в Україні та закордоном або іншими спеціалізованими закладами, котрі опікуються особами з тими чи іншими порушеннями. І ось на знаменну для нас дату 23 червня – заснування нашого центру – ми виходимо на якісно новий щабель надання допомоги. За партнерства з Благодійним фондом «Схід SOS», Проєктом EMPOWER (GIZ) та БФ Посткод  ми відкриваємо Інклюзивний Реабілітаційний Центр для перебування осіб з фізичними обмеженнями та учасників бойових дій». Це наш спосіб розширення меж гуманітарної допомоги.

У діяльності ГО «ЦНГД «Волонтер-68»» транспортна складова посідає, як кажуть, не перше, але і не друге місце.  Це вельми диверсифікована сфера і водночас дуже гнучка система, що в будь-який момент готова відповідати на ситуаційні виклики.  Сьогодні ти маєш мчати на термінову евакуацію, а завтра мало не за похвилинним графіком доставляти харчові чи гігієнічні набори переважно нездоровим літнім людям, які абсолютно залежать від зовнішньої підтримки. Одного разу ти прямуєш у далеке відрядження для виконання спеціального завдання, а іншого — перевозиш маломобільних і лежачих хворих до прихистку тимчасового перебування чи щоденно забезпечуєш цей наш заклад усім необхідним. Ще однією формою наших безоплатних соціальних послуг є участь у програмі Департаменту соціальної політики Харківської міської ради «Інватаксі».  Ця транспортна послуга надається пільговим категоріям: особам з інвалідністю I та II груп з ураженням опорно-рухового апарату, які пересуваються на кріслах колісних, та учасникам бойових дій, що отримали ураження внаслідок бойових дій. Очевидно, що наше реагування на сто відсотків залежить від розгортання чи зміни характеру воєнного протистояння в нашому регіоні.  Зокрема, щодо перевезень сама за себе промовляє затребуваність різних транспортних послуг залежно від перебігу бойових дій.  Так, у 2022 році 99% роботи нашої кавалерії складали евакуаційні рейси.  У 2023 році ситуація змінилася: 48% — евакуації, 52% — перевезення іншого роду.  А вже 2024 рік показує наступну ситуацію: 23% — евакуації, 52% — патронажні перевезення, 25% — соціальні таксі.  За підсумками першої половини 2025 року: 16% — евакуації, 67% — патронажні перевезення, 17% — соціальні таксі. Наближається наш трирічний ювілей, і до нього ми підходимо з наступними результатами: усього перевезено більше трьох з половиною тисяч потерпілих від війни та осіб пільгової категорії. Наш автомобільний парк наразі складається з дев’яти транспортних засобів.  Серед них є джипи підвищеної прохідності, спеціалізовані для перевезення лежачих хворих; амбуланси; буси, обладнані ліфтами для перевезення осіб на кріслах колісних; а також легковики, що використовуються у менш складних випадках. Налагоджено зв’язки із соціальними службами міста і області; просувається робота з багатьма громадами Харківщини, тому що потреби в перевезенні зростають. Наша кавалерія надійна і досвідчена, вона готова до будь-яких перешкод у майбутньому, і ніщо не стане їй на заваді!