top of page

Антропологія волонтерства. Філософія: наступний крок

  • office76041
  • 30 черв.
  • Читати 5 хв

Вічний мир


ree

Майже за сто років після Гоббса та Спінози Іммануїл Кант виступив із сутнісно відмінним від обох попередників обґрунтуванням природи суспільних відносин. Філософія Канта з її акцентом на моральному обов'язку, свободі волі та універсальних етичних цінностях, явно більше пасує світогляду сучасного волонтерського руху і була не дуже зіставна з уявленнями його сучасників так само як їхніх нащадків на пару сотень років уперед.

Кантівський категоричний імператив закликає діяти так, щоб принцип дії завжди збігався з універсальним законом. У кантівському розумінні принцип «мета виправдовує засоби її досягнення» є підходом фальшивим і збоченим. Бо пізнати або вплинути на річ-у-собі шляхом магічних махінацій неможливо, проте наблизитися до її розуміння можна, слідуючи за логікою універсалій, що відкриватимуться нашому зорові у змінах речі-для-нас. Іншими словами, по мірі того як довго і як уважно ми будемо працювати над чимось – вивчати, розглядати – у згоді з універсальними законами всесвіту, тим радше нам відкриватимуться до того невідомі його властивості.

Альтруїзм у Канта — не емоція і не “добре ставлення”, а наслідок дії морального закону, що діє всередині розумної істоти. Єдине, що робить вчинок моральним – це мотив діяти з обов’язку: “Дій так, щоб максима твоєї волі могла стати загальним законом природи.”

Якщо я дію не з інтересу, не з симпатії, а тому що того вимагає моральний закон, то я зобов’язаний поважати свободу і гідність іншого. Це і є альтруїзм, як вимога розуму, а не чуття – це логічний наслідок моральної автономії. Якщо я визнаю себе носієм морального закону, я не можу не визнати іншого як рівного собі, навіть якщо не відчуваю до нього жодної симпатії.

Кант підкреслював значення свободи волі у моральному виборі, адже будь-який акт волевиявлення демонструє автономію особистості та її здатність самостійно визначати свої дії на основі моральних цінностей.

Чи визнавав Кант нехтування моральним законом людиною?

Так, визнавав. Адже людина наділена свободою волі. В цьому випадку людина не перестає бути людиною, але перетворюється на раба тваринних імпульсів і соціально деструктивний елемент.

Кантівська універсальність моральних принципів скеровує всяку діяльність у напрямку загального блага.

Рух до «Вічного миру» заповідає активну участь у житті суспільства всіх його членів. Трохи домислюючи на сучасний лад розумування Канта, можна сказати, що волонтери є агентами соціальної відповідальності, адже вони свідомо і вільно беруть на себе зобов’язання опікуватися життям інших людей та потребами суспільства в цілому.

Від заснування Європейського Союзу і майже донині його ліберальний інклюзивний лад цілком справедливо називати кантівським. На свою біду, кантівським розумінням соціальних відносин і природи побутування особистості у світі коротка інтелектуальна історія Європи не обмежується.


Вічне рабство


ree

Вже молодший сучасник Канта Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель з височини Абсолютного Розуму і його посіпаки Світового Духу обґрунтував діалектику пана і раба. В рамках системи геґелевої діалектики свобода можлива виключно за наявності рабства і здобути її може виключно раб, повставши та закріпачивши свого пана.

Під час цього захопливого й вічного процесу раб набуває досвіду, всіляких корисних навичок, загалом, гартує характер, аби в момент, підказаний Світовим Духом під орудою Абсолютного Розуму, соціально опустити, як дехто каже, пана. Проте, щоб це сталося, пан мусить довший час різноманітно опускати раба і всяко над ним збиткуватися, бо інакше діла не буде.

То що ж в результаті стається через затяте чублення пана з рабом?

За Геґелем ми отримуємо ноумен – сутність явища, котра внаслідок діалектичної трансформації відкривається сприйняттю.

Для порівняння у Канта ноумен – річ-у-собі не є доступним для сприйняття; в кантівському трактуванні доступні лише феномени – явища, дані у чуттєвому досвіді. Й щоб пізнати навіть їх треба купу часу лізти зі шкіри.

А ось геґелівська діалектика робить чудо: з соціального конфлікту плигає на вищий щабель історичного розвитку: пан-теза ганяє раба-антитезу, той дає відкоша, і тутки маємо суспільний прогрес-синтез!

І далі по колу – знімаються суперечності попереднього періоду (аби дати дорогу новим), кількість переходить в якість, мислення з буттям танцюють діалектичний саморух одне одному назустріч, еволюція від простого до складного набирає обертів, а заперечення так заперечує заперечення, що від останнього лишаються тільки пух і пір’я.

Автоматизм та претензія на всеосяжність абсолютного ідеалізму Геґеля робить його систему радше зручною схемою для пояснення тоталітарних концепцій з кроком від езотерики до вульгарно механістичних ідеологій. Що обов’язковим елементом мають заперечення свободи індивідуальної волі та предзаданість природних процесів. Недаремно, що найбільш антигуманні режими ХХ сторіччя енергійно запозичували постулати цього філософа.



ree

Приміром такого запозичення є тоталітарна доктрина Карла Гайнріха Маркса про класову боротьбу. Де взагалі немає нічого навіть віддалено індивідуального. Ляльки з класу експлуатованих б’ються за кращі умови існування з ляльками з класу експлуататорів під орудою біблійно захмарного і, як завжди, невблаганного економічного Ієгови.

Запозичивши у Геґеля діалектику, Маркс перекрутив його основний постулат: «дух творить матерію через логіку» на власний каламбур «матерія творить дух через працю» і, мабуть, поставився до власного жарту занадто серйозно. Настільки, що у подальшому перетворив її у підривну ідеологію з «економічним» обґрунтуванням.

«Ідеальне є матеріальне», «історія – матеріальний процес, що втілюється через суперечності виробничих сил і відносин», «пролетаріат - соціальний клас, носій універсального інтересу, через який історія здатна себе скасувати» усі ці ґротескні тези начебто мали виправдати розгром буржуазії, тріумф пролетаріату і народження «нової людини» з утроби класової боротьби. «Раб і Пан» чи не так?

Маркс без особливих вагань перекреслює усі підвалини світової антропології, адже має справу з «новою людиною», в якої зовсім інакше «людське», ніж у решти людства.

Тож як ми можемо впізнати пролетаря за описом Маркса?

 Для пролетаря не існує морального закони, й взагалі жодні закони для нього не писані, бо капітал зруйнував моральність структурою виробничих відносин. За нього вибір робить його клас.

У пролетаря не може бути свободи волі, адже свобода в умовах класового суспільства -  «ілюзія та форма відчуження».

В пролетаря немає потреби мислити та спокушатися буржуазними ідеями, адже всі ідеї – продукт матеріальних відносин, і тому немає універсальної моралі, є ідеологія, що обслуговує певний клас.

Що ж до індивідуальної соціальної дії пролетаря, то вона безпідставна, бо соціальну активність за визначенням проявляє пролетаріат як маса, натхненна єдиною метою у революційному пориві позбутися своїх кайданів. А вже потому, коли «Своє, нове життя збудуєм: хто був нічим, той стане всім.» будуть і суботники, і трудові табори, і решта страхітливих форм комуністичного «волонтерства»…

Отже, пролетар – людина майбутнього. А що стосовно родових рис представників капіталу – «буржуазії»?

У «Маніфесті комуністичної партії» Маркс з Енгельсом визнають революційну роль буржуазії у поваленні феодального устрою, науково-технічному прогресі та побудові глобального економічного ринку. Що сталося через класовий інтерес і суте необмежене прагнення наживи.

Здолавши в економічній – і не тільки – боротьбі попередній панівний клас, буржуазія відразу стає реакційною. З цього моменту її екзистенційним завданням виявляється тримання оборони проти пролетаріату – нової революційної сили, яку капітал сам і породив.

Новий класовий місія має свій заповіт, що заперечує останній. Як відомо, в рамках авраамічної традиції кожен наступний місія переглядає та інтерпретує на свій лад поточену міллю спадщину попередників, адже має мандат від Ієгови.

А позаяк капітал свідомо гальмує історичний прогрес у намагання зберегти награбовані за рахунок праці пролетаріату багатства, то він має бути покараний за свою антиісторичну впертість… І далі по колу.

 

Наступним кроком у знайомстві з антропологією волонтерства з філософської точки зору має стати ХХ сторіччя з його пітьмою та променями світла.


Артур Всеволожський

bottom of page