Антропологія волонтерства

Усвідомити значення волонтерства як втілення правозахисної діяльності в історії європейської цивілізації є річчю не лише помічною для тих, хто сьогодні залучений до цієї діяльності, але і тих, хто бажає глибше збагнути, чим є європейська цивілізація у своїй основі.

Починаючи з моменту, коли християнська доктрина проголосила, що страждання слабких і немічних варті уваги, ця теза довший час лишалася пропагандистським маніфестом та політичною маніпуляцією. Адже гарантувала слабким і немічним компенсацію у світі потойбічному, а у світі поцейбічному закликала змиритися зі своїми нещастями, паралізуючи в більшості аспектів будь-який індивідуальний супротив і соціальний рух. Таким чином християнство заперечило Аристотелеве означення людини як політичної тварини, що було основоположним елементом елліністичного світогляду, наполягаючи, що людина це створіння Боже і внаслідок залежить від політики його намісників на землі.

Проте західне християнство через розділення церковної і світської влади уможливлювало формування незалежних від обох гілок влади протогромадських інститутів і розповсюдження неортодоксальних поглядів. Приклад тому доба Відродження і паралельний їй рух Реформації.

В цей час зароджується ідея права на вільну від догматів інтелектуальну інтерпретацію реальності. А від поширення такої вибухової ідеї недалеко до притаманного Європі і понині способу оцінювати факти, що загальновідомий як критичне мислення.  

Конфлікт між виборюванням і захистом прав – з одного боку – і заперечення новацій, що невідомо до чого призведуть – з другого – з кожним витком європейської історії набувають усе більш гострого характеру. І місце волонтерства в цьому конфлікті у перших лавах. У зв’язку з чим виникає чимало питань, відповісти на які однозначно і односкладно важко.

Приміром волонтерство є благодійністю в чистому вигляді чи обумовлюється якимись додатковими і зовнішніми обставинами, наприклад, політичними? Іншими словами, емпатія волонтера розповсюджується безумовно на всіх або тільки на вибіркові групи бенефіціарів?

Чи є волонтерство тотожним соціальному активізму, якщо ні, то чим вони відрізняються? Чи впливає волонтерство на зміну сталих суспільних  інститутів, якщо так, то в який спосіб?

Зрештою, як новочасна європейська філософська думка рефлексувала з приводу свободи волі та індивідуальної відповідальності, без яких еволюція соціальних відносин і, зокрема їхній феномен – волонтерство, неможлива?

Ці питання і відповіді на них  ми збираємося висвітлити у серії дописів. Європейські філософи, соціологи та правознавці різних епох, поділяться з нами своїми міркуваннями з означеного приводу. Що відкриє, на наше сподівання, розуміння шляху, який подолала європейська гуманітарна думка за останні майже п’ятсот років.