«Я знову побачила війну»: історія Любові Іванівни з Херсона

Любові Іванівні — 87. Вона сліпа. Вона пам’ятає німецьку окупацію у своєму дитинстві, пам’ятає холод, страх і голоси дорослих, які шепотом домовлялися про хліб. Тоді вона вперше побачила війну. А тепер — знову.

У листопаді 2022-го, коли українські військові звільнили Херсон, тисячі людей рятувалися втечею. Для літньої сліпої жінки це було майже неможливо. Але знайшлися волонтери, які ризикнули вивезти її під обстрілами. Так вона опинилася у Харкові. Там її зустріла донька, яка сама вже ледве трималася.

Донька згодом виїхала до Європи. А Любов Іванівна залишилася в Харкові — місті, де «безпека» завжди звучить умовно. Вона якось жила: допомагали сусіди, інші волонтери, просто небайдужі люди.

У 2025 році вона знову залишилася сам на сам із повсякденними труднощами. Коли ми, команда «Волонтер-68», прийшли до неї, першою її потребою були урологічні набори. Це не велика історія, не героїчний сюжет — просто речі, без яких щоденне життя перетворювалося на випробування. Ми допомогли, щоб цієї муки стало менше.

Вона живе скромно й тихо. У кімнаті пахне теплим молоком і ліками. Її голос звучить майже пошепки, коли вона каже: «Головне, що ми живі».

І в цих словах чується не тільки про сьогоднішній день. Там — відлуння дитинства, коли вона вперше бачила війну, і сьогодення, коли вона бачить її знову.

Допомога була надана в рамках проєкту "Багатосекторальна гуманітарна допомога найбільш вразливим людям похилого віку, які постраждали від конфлікту на сході України", що реалізується ГО "Центр надання гуманітарної допомоги "Волонтер-68"за підтримки Уряду Канади CanadaDevelopment та HelpAge Canada у партнерстві з HelpAge International.