«91 рік життя, яке тримається на турботі: історія Марії Дмитрівни з Харкова» Як гуманітарні програми підтримують літніх жінок у складний час

Рогуля Марія Дмитрівна — 91-річна жінка з Харкова, у якої за плечима майже ціле століття досвіду, праці, втрат і маленьких радостей, що колись складали звичайне життя. Сьогодні її світ звузився до кількох кімнат, до щоденної турботи про онука і до тих тихих ранків, коли найважливіше — просто мати сили підвестися і прожити ще один день.

Вона проживає разом із онуком, який має інвалідність ІІ групи. Вони залишилися удвох. Сина Марії Дмитрівни вже немає — після його смерті вона втратила важливу опору, однак відповідальність за родину залишилася з нею. Навіть у 91 рік вона продовжує піклуватися про онука.

З огляду на свій вік, стан здоров’я та необхідність постійного догляду за онуком, Марія Дмитрівна не мала можливості виїхати з Харкова. Обмежена мобільність і відсутність достатніх фінансових ресурсів суттєво ускладнюють будь-які спроби зміни місця проживання.

Її пенсія — скромна, як у багатьох людей похилого віку. І цього вистачає лише на найнеобхідніше, та й то не завжди. Кожен похід до магазину перетворюється на складну арифметику: що можна дозволити собі сьогодні, а від чого доведеться відмовитися. Часто вибір падає не на те, що хочеться, а на те, без чого просто неможливо прожити.

У таких умовах навіть звичайні продукти стають розкішшю. Саме тому гуманітарна допомога, яку вона отримує в межах проєкту, що реалізується за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), має для неї значно глибший зміст, ніж просто пакунок із їжею. Це продуктові набори, які дозволяють трохи видихнути, не рахувати кожну крихту хліба, не відкладати важливе «на потім».

Для Марії Дмитрівни ця гуманітарна допомога — це не лише підтримка матеріальна. Це знак, що її не залишили саму. Що про неї пам’ятають. Що в її житті є хтось, хто простягає руку допомоги у той момент, коли сил уже не так багато.

Кожен такий набір — це кілька днів спокою. Це можливість нагодувати себе й онука без внутрішнього болю вибору між «треба» і «можу». Це маленька стабільність у великій нестабільності життя, яке сьогодні переживає кожен.

І, можливо, найважливіше — це відчуття людської присутності поруч. Бо у 91 рік особливо цінним стає не лише те, що стоїть на столі, а й те, що хтось пам’ятає твоє ім’я і твою історію.

Проєкт впроваджується ГО «ЦНГД «Волонтер-68» за технічної підтримки UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Women's Peace & Humanitarian Fund, гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.