Емпатія проти соціопатії

Хатнім насильством називають  жорстоке поводження особи або групи осіб з іншою особою у рамці побутових відносин, таких як родина, шлюб чи співжиття. Насильство може застосовуватися проти інтимних партнерів, жінок\чоловіків, батьків\ дітей та будь-яких членів кола, що пов’язані близькими стосунками. Такого роду насильство може бути фізичним, психологічним, економічним або одночасно поєднувати всі ці форми. За Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і хатньому насильству, - хатнє насильство являє собою кримінальний злочин.

В умовах воєнного конфлікту випадки та інтенсивність хатнього насильства кратно збільшуються. Не коментуючи прогресію цього явища, хочемо навести промовистий випадок, який характеризує загальну тенденцію, що загрожує літнім людям і людям з фізичними обмеженнями, що опиняються у конфліктній ситуації сьогодні.

Ім’я постраждалої природно змінено.

У маленькому селі на Харківщині, що бідувало у вирі війни, вікувала самотня літня жінка. Уляна Сергіївна пересувалася в інвалідному візку, адже багато років тому втратила обидві ноги. Тож її життям був нескінченний шерег злигоднів, помережених труднощами. Хай там як, але вона трималася, бо таки мала надію – любу доню.

З початком війни донька майнула до Німеччини, прихопивши неньчину картку із незлими виплатами по інвалідності: бо хтозна чи вона така добра тая Німеччина, як люди брешуть.

Звісно, рідна кровиночка пообіцяла, що подбає про матір на відстані – буде надсилати гроші, й... розчинилася на просторах ЕС.

Уляна Сергіївна залишилася без засобів для існування. Бідолашна жінка не нарікала, лише тихо виправдовувала доньку перед сусідами: мовляв, молодій більше треба. Добрі люди іноді приносили їжу, соціальна працівниця часом допомагала, але це не змінювало жахливого стану, в якому вона перебувала. Коли обстріли частішали, Уляна Сергіївна лишень міцніше стискала бильця свого візка та молилася.

Коли донька з’явилася на обрії їй повідомили, що мати голодує, і та все-ж-таки почала, про людські очі, переказувати матері по 3 тисячі на місяць з пенсійних грошей самої ж Уляни Сергіївни. З цієї ж суми винайняла квартиру в небезпечному районі Харкова аж на восьмому поверсі. Ця особа явно добре вміла економити, щоправда, не на собі.

Уляна Сергіївна переїхала, сподіваючись, що тепер її муки пішли за вітром. Але життя на верхотурі під артилерійськими обстрілами перетворилося для неї на новий кошмар: сирени, вибухи, страх і безсилля. Самотність душила її, наче зашморг. Очевидно, що вибратися з нової тюрми самостійно вона не могла в жодний спосіб.

Як дізналася про гарячу лінію ГО «ЦНГД «Волонтер-68»» Уляна Сергіївна не пам’ятає, але ми її почули. Того ж дня жінку евакуювали з небезпечної зони і влаштували до нашого шелтеру «Без меж».

Уляна Сергіївна отримала стандартний набор нашого меню: тепло, догляд, увага та розуміння. Ми надали їй медичну, соціальну та психологічну допомогу. Допомогли заблокувати стару картку, відновити доступ до її пенсії й нарешті повернути фінансову незалежність. Наша команда знайшла для неї геріатричний пансіонат, де вона отримала не тільки догляд, а й спокій, безпеку та відчуття самоповаги.

Ця історія – лише один із тисяч випадків хатнього насильства,  яке переживають люди похилого віку, особливо ті, хто має інвалідність. Їхні рідні, виправдовуючись складними обставинами, забирають їхні кошти, позбавляючи старших родичів елементарних засобів існування. На жаль, їхні батьки не скаржаться, бо не знають своїх прав і бояться втратити зв’язок з рідними.