.png)
«Страшно їхати з дому, але ще страшніше залишатися»: історія евакуації подружжя Безверхих
- 3 години тому
- Читати 2 хв
Для людей старшого віку рішення залишити власний дім часто стає одним із найскладніших у житті. Після десятиліть, проведених у рідному місті, 76-річна пані Надія та її 81-річний чоловік пан Олександр були змушені евакуюватися з Ізюма через постійну небезпеку, спричинену війною. Попереду на них чекав довгий шлях до нового місця проживання на Прикарпатті.
Пані Надія пересувається за допомогою палиці, а пан Олександр користується ходунками та кріслом колісним. Через обмежену мобільність самостійно подолати цей маршрут подружжя не могло.
«Якщо у 2022 році ми ще самі могли бігати й ховатися, то зараз фізично стало дуже важко», — розповідає пані Надія.
До ГО «ЦНГД «Волонтер-68» звернулася донька подружжя, пані Наталя, яка супроводжувала батьків під час евакуації. Команда організації забезпечила транспортування родини з Ізюма до Харкова, а також тимчасове розміщення в шелтері «Без меж», де вони змогли відпочити перед подальшою дорогою.
Наступного дня родину супроводили до залізничного вокзалу для продовження евакуації.
«Знаєте, вдома залишатися вже було просто нестерпно: сусідів майже не лишилося, постійні вибухи... Я вдома розрізала диван і половину витягла в коридор, щоб хоч якось ховатися від обстрілів. Саша недочуває, тож коли починає бахкати — витягую його в коридор. Він там спить, а я сиджу поруч і чекаю на світанок. За цей час так звикла, що цієї ночі в Харкові прокинулася рівно в той час, коли вдома зазвичай починалися обстріли», — згадує пані Надія.
Через затримку поїзда, спричинену безпековою ситуацією, очікування тривало кілька годин. Щоб літні люди перебували в безпечних і комфортних умовах, команда організації супроводила їх до Пункту Незламності.
«Я безмежно вдячна вашій організації за те, що вивезли й прихистили батьків. Нарешті вони нормально поспали. Вдома це було неможливо. А найстрашніше — це коли під час обстрілів зникає зв'язок і ти годинами не знаєш, чи вони взагалі живі», — ділиться пані Наталя.
Під час очікування пані Надія розповідала про своє життя та родину.
«Я сама з Куп’янська, а своє кохання знайшла в Ізюмі. От уже 57 років ми разом — хіба ж я можу його залишити?» — говорить вона, тримаючи чоловіка за руку.
Після прибуття поїзда команда допомогла пану Олександру безпечно сісти до вагона, перенесла багаж та допомогла родині зручно розміститися перед дорогою.
Історія пані Надії та пана Олександра нагадує, що для багатьох людей старшого віку евакуація означає не лише зміну місця проживання, а й необхідність залишити дім, із яким пов'язане все життя. Водночас своєчасна підтримка, доступний транспорт і супровід дають можливість безпечно дістатися нового місця та розпочати наступний етап життя.
Ця стаття була профінансована за рахунок гранту або угоди про співпрацю з Державним департаментом США. Висловлені в ній думки, результати досліджень та висновки належать автору і не обов’язково відображають позицію Державного департаменту США./
This article was funded by a grant or cooperative agreement from the United States Department of State. The opinions, findings and conclusions stated herein are those of the author and do not necessarily reflect those of the United States Department of State
